За словами Лєни, у перші дні повномасштабної війни вони будували блокпости. Коли ж почали формувати загони територіальної оборони, то своєму чоловікові вона сказала, що без неї він нікуди не піде.
"Зараз такий час, що жінки нарівні з чоловіками. Ми все робили. Як нам сказав наш командир: тут дівчат немає, є лише військові. Я тягала мішки з піском, зав’язувала їх – від ниток у мене були порізані всі пальці", – розповідає Лєна.
Її подруга Ека Хатіашвілі каже, що Лєна одразу заявила, що не збирається їхати з України.
"Вона для себе зайняла таку позицію, що нікуди не поїде – лишатиметься у своїй країні і робитиме все, що зможе", – говорить Ека.
26 лютого Лєну та її чоловіка записали в добровольче формування міської територіальної громади "Житомир".
"В тому приміщенні було дуже холодно, – пригадує Лєна. – Ми лягали спати взуті та одягнені. Очі закриваю, а у мене на очах шарф, на голові – шапка. Тоді ніякої форми не було. Ми були у своїх теплих речах, але білки моїх очей мерзли навіть, коли самі очі були заплющені".
На початку квітня чоловіка Лєни мобілізували у Нацгвардію.
Сама ж вона лишилася у територіальній обороні – вчилася надавати першу медичну допомогу та поводитися зі зброєю. Співачка каже, що спочатку їй дали кітель на три розміри більший, ніж потрібно, і великі штани – так, що довелося одягати під низ спортивний костюм та жилетку. Побачивши їх згодом у цивільному вбранні, чоловіки з їхнього підрозділу дуже дивувалися, що вони набагато тендітніші, ніж могло здатися.
Сьогодні Лєна поєднує роботу в добровольчому формуванні з волонтерством. Її команда збирає та надає допомогу як військовим, так і цивільним у зоні бойових дій. Співачка повернулася до благодійних концертів, під час яких збирає гроші на потреби військових.
"Перший раз, коли ми поїхали, мій рідний брат був у Часовому Яру. Тоді нам треба було привезти хлопцям машину. Це, напевно, була наша перша поїздка на Донеччину. Нам казали, що там страшно і питали, як ми туди поїхали. Адреналін. Вже потім, коли був приліт – десь за кілометр від нас, – я відчула цю хвилю страху. Був момент, коли організм реагує, а мізки – ще ні. Це дійсно так. Коли повертаєшся додому – на Київщину чи Житомирщину,
то ніби потрапляєш в інший світ. Просто інший світ. Там вони воюють. А тут, якби не військові, які ходять по місту, я б подумала, що війни немає. Це важливо зрозуміти. Тільки людина, у якої син, брат, сват, кум чи дочка воюють, може це розуміти. Але якщо у тебе з родичів ніхто не воює, то цього, на жаль, ніхто не розуміє. І мені було важко в собі подолати цей гнів", – говорить Лєна.
Кожна поїздка є особливою, каже вона, але одна точно запам'ятається на все життя.
"Вийшло так, що ми майже 12 годин нічого не їли. І коли ми вже виїхали з Донеччини, то побачили красиве соняшникове поле. Я запропонувала зупинитися і нарвати соняшників. Ми зупинилися, зробили селфі, сфотографувалися. Я все це виставляю в соціальні мережі. Аж тут мені брат телефонує: ти що, каже, куди ти полізла? Там же всі поля заміновані", – розповідає Лєна.
Поруч із нею – песик Кузя, його співачка бере з собою у кожну поїздку.
"Він завжди поруч, – говорить Лєна. – Вискочили десь на дорогу: перебігаємо, біжимо. Кузя поруч. Він біжить, біжить, щоб тільки не втратити мене зі свого поля зору. Кузінька – це такий талісманчик. Після нашої перемоги, перш за все, я планую поїхати в Крим. Хочу повезти туди з собою усіх своїх друзів. Це найперше моє бажання".
