Народився Олександр 29 вересня 1980 року в багатодітній бердичівській родині, яка жила в будинку за універмагом. Батькам було нелегко дати раду своїм шістьом синам та трьом донькам, тому й здобував освіту Олександр в місцевому інтернаті. Потім було навчання в ПТУ № 4 на зварювальника та строкова служба в нашій артилерійській бригаді водієм БМП.
Після армії життя Олександра теж не було легким та солодким, він довго шукав свій шлях у житті, і хоча мав дуже добру вдачу та працелюбність. Працював де прийдеться, без власного житла не зміг створити сім’ю у часи, коли його однолітки одружувались, хоча на базарі, де один час він працював вантажником пробували йому допомогти.
Справжню віру і справжню дружбу він знайшов в єврейській месіанській общині «Яхад», коли став активним прихожанином цієї церкви. Тут він знайшов і свою долю, свою Світлану, з якою незабаром пов’язав життя шлюбом. Згадав і отриману в училищі спеціальність, коли старший брат взяв його в свою бригаду в комунальному підприємстві «Бердичівтеплоенерго».
Багато працівників підприємства приїхали сьогодні на похорон у своєму новому фірмовому автомобілі і згадували Олександра найкращими словами.
Він ніколи не відмовлявся від найважчої роботи, навіть такої, яку інші не дуже хотіли виконувати. Носять всі цеглу – він бере найбільше, треба підстрахувати – обов’язково і надійно справиться з усім. Він працював слюсарем, але міг виконати будь-яку необхідну при ремонті роботу.
Після 24 лютого Олександр Швець опинився серед перших у військкоматі та незабаром став до лав новосформованого 139-го батальйону територіальної оборони. Тут теж його любили за простоту і порядність і цінували за стійкість і витривалість.
На жаль, артилерійські снаряди не вибирають своїх жертв за стійкістю чи порядністю, і 5 травня під час обстрілу позицій під селом Берестове Куп’янського району осколки завдали йому смертельних ран в області голови і шиї, від яких Олександр загинув.
Траурний мітинг в гарнізонному будинку офіцерів розпочався молитвою рабина месіанської громади Олега Сухацького і лише потім прозвучала традиційна скорботна промова від міського голови Сергія Орлюка. Він з болем зазначив, що таких промов у цій залі вже було за сотню і назвав гарним прикладом єднання присутність на церемонії представників трьох релігійних конфесій: «Вони не шукають того, що їх розділяє, а спільно проводжають Захисника України…»
Слова скорботи і співчуття сказали також військові капелани Греко-католицької церкви Іван Цихуляк та протестантської церкви «Силоам» Олег Мельник. Від останньої, в залі (а потім і на кладовищі) був церковний хор, який виконав традиційні в таких випадках прощальні пісні.
Знову по вулиці Міхєєвих рухалась процесія під звуки військового орекстру, знову на військовому секторі міського кладовища звучав салют і гімн України. Дружина Олександра отримала від військових жовто-блакитний стяг, і свіжа могила поповнила ряд Героїв-захисників.
