Народився Віталій в Бердичеві в багатодітній родині, яка проживала поблизу 11-ї школи. Чотири старших сестри та три менших брата з дитинства росли дружними і веселими. Батько працював на консервному заводі, а мама займалась дітьми.
Звичайно, ж, вчився Віталій у школі через дорогу, а після дев’ятого класу здобув професію зварювальника у четвертому професійно-технічному училищі.
Потім була служба в армії та робота на ливарному комплексі заводу “Прогрес”. А у 2014-му, коли рαшиcτський чобіт вперше ступив на святу українську землю, Віталій Градзіон пішов захищати Батьківщину добровольцем. Перебуваючи у зоні бойових дій, отримав контузію.
Повернувшись до мирного життя, чоловік знайшов собі роботу за кордоном. Але з перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації, Віталій Градзіон знову взяв зброю до рук. Він став до лав новостворюваного Бердичівського батальйону територіальної оборони, командиром мінометного розрахунку в окремій мінометній роті.
Разом з товаришами спочатку боронили північні рубежі України, а з 1 березня цього року виконували бойові завдання у Куп’янському районі на Харківщині.
Здавалося б, позиції мінометників знаходились на другій лінії оборони, але зараз на Сході вже немає різниці, перша це чи третя, інтенсивність артобстрілів така, що вистачає всім. Ось і цього разу, після першого «прильоту» Віталій встиг доповісти по рації про обстріл його позиції, а наступний виявився фатальним. Осколкові поранення в спину виявились несумісними з життям...
На похороні родичі інших військових нашого батальйону мали багато питань, чому Бердичівський батальйон послали першим на гарячий східний фронт, поки Звягельський і Коростенський залишились на північних позиціях, але відповіді на них, навряд чи, сьогодні вони отримають. Військові кажуть, що «повоювати» встигнуть всі...
Можливо, саме тому, що прийшло багато родичів інших військових нашого батальйону, а, можливо, тому, що й у самій великій родині Градзіонів теж багато рідних і знайомих, тому у траурній залі Гарнізонного Будинку офіцерів ледь всі помістились. Прийшли багато однокласників і вчителі 12 школи, де навчаються двоє синів Віталія у 6 та 9 класі, прийшли багато сусідів з великого двору по вулиці Раскової,
де живе родина загиблого Героя. А голова ОСББ їхнього будинку навіть написала вірш про героїзм Віталія Градзіона та виступила з ним на мітингу.
Заупокійну літургію за полеглим воїном здійснив Благочинний Бердичівського округуЖитомирської єпархії ПЦУ, протоієрейЄвгеній Шимченко, а зі скорботною промовою виступив міський голова Бердичева Сергій Орлюк.
Знову піша траурна процесія йшла по вулиці Міхеєвих, а потім автомобільна колона пробивалась крізь завантажені міські вулиці на шляху до кладовища. Голову колони супроводжував автомобіль поліції, але потім вона розривалась на світлофорах і переходах, внаслідок чого деякі учасники похорону ледь встигли попрощатись з полеглим воїном на військовому секторі міського кладовища. Тут знову звучав салют і Гімн України і тіло Героя знайшло останній спочинок в ряду полеглих воїнів.
