"Все необхідне привозять до нашого закладу. Вони звертаються до нас з побутовими питаннями і отримують допомогу. Також намагаємось допомогти їм з працевлаштуванням. Разом з Андрушівською міською радою стараємося знайти роботу для тих, хто може працювати та не має інвалідності. Вони всі працевлаштовані", – говорить Інна Андрощук.
Директорка Андрушівського центру надання соціальних послуг Ніла Подік розповіла, що соціальні працівники надають підтримку переселенцям з перших днів повномасштабного вторгнення. А з вересня минулого року в дитсадочку знайшли притулок 48 переселенців.
"Посилений режим у нас розпочався 27 лютого. З усіх окупованих областей приїздили люди – це Київська, Харківська і Херсонська області. У нас було до шести тисяч переселенців. Відразу було дуже багато людей, ми розробили для них такі довідки, щоб вони зверталися до нас два рази в місяць", – пригадує Ніла Подік.
Переселенка з Донеччини Наталія, разом з дітьми та собакою евакуювалася 15 квітня минулого року. Вона каже, що залишатися у своєму рідному місті було неможливо.
"У нас почали сильно-сильно бомбити.
Нас було 15 чи 16 чоловік і ми виїжджали на газелі, щоб нас евакуювали. Було дуже шумно та напружено", – говорить Наталія.
Переселенка розповідає, що під час евакуації вони не знали, куди їдуть, але пізніше їм сказали, що направляються у Дніпро.
"Ми їхали шість годин, а по дорозі моїй дитині погано стало, вона сильно закачалася. Дорога була дуже важкою. Потім нас привезли до Дніпра, – згадує переселенка Наталія. – Після цього ми ще п'ять днів добиралися до Рівного. З 20 квітня до 15 червня ми жили в місті Млинів, Рівненської області. А потім ми переїхали до міста Клевань, але нам довелося до першого вересня виїхати з санаторію".
У вересні 2022 року Наталія разом з дітьми переїхала до Андрушівської громади, де знайшла притулок у дитячому садку "Малятко", і протягом пів року вже проживає там. Вона розповідає, що в Андрушівці добре і гарне ставлення місцевих, але хоче додому.
"Тут нам легше, тому що місцеві жителі тепло нас прийняли. Але ми все ж хочемо повернутися додому, оскільки мої діти батька не бачили понад рік", – каже переселенка.
