Ми багато разів за останні півтора року писали про загибель наших військових під час оборони України, але й під час давно очікуваного контрнаступу, на жаль, уникнути смертей навряд чи вдасться. Сьогодні в Бердичеві прощались одразу з двома загиблими на Сході країни військовими.
Під час наступальних дій в районі села Рівнеполь Великоновосіловського району Донеччини, на самому кордоні з Запорізькою областю, куди перші українські бригади наступу направили свій удар, 11 червня поліг головний сержант 1 взводу 2 роти 1 механізованого батальйону військової частини А 4773 (новосформованої 31 механізованої бригади) Вадим Радучич. Поруч з ним розірвався артилерійський снаряд, і від осколків він загинув на полі бою.
Та не тільки на Донеччині і Запорожжі ідуть нині наступальні дії, а й на Харківщині теж. Саме там, поруч з кордоном росії, біля села Плетенівка від підриву на розтяжці 13 червня загинув молодший сержант Олександр Добрянський. Він воював у складі першої бригади спеціального призначення, яка теж зараз на вістрі українського контрнаступу.
В Гарнізонному Будинку офіцерів,
куди тіла загиблих доставили після відспівування в греко-католицькій церкві, зібрались їх рідні та близькі, колеги та сусіди, друзі та знайомі. З прощальною промовою звернувся до присутніх директор комунального підприємства та свою традиційну надихаючу промову висловив військовий капелан Іван Цихуляк. Міський голова сьогодні був у відрядженні, а присутні на церемонії керівник однієї з громад району та заступник голови військової адміністрації не знайшли слів, щоб висловити співчуття сім’ям загиблих.
Вадим Радучич народився в селі Велика П’ятигірка. Закінчив 9 класів місцевої школи, ще два роки навчався у Романівці. Здобувши середню освіту, вступив до Бердичівського професійного технічного училища № 4, де освоїв професію токаря.
По закінченню строкової служби в армії, чоловік почав працювати на будівництві. Був відповідальною, привітною, компанійською і веселою людиною. Любив рибалити, збирати гриби, відпочивати на природі, доглядати за власним садком. До будь-якої роботи підходив творчо і завзято, хотів бачити свою країну заможною, квітучою та щасливою.
Був призваний по мобілізації 23 січня 2023 року і потрапив в одну з нових військових бригад,
де зарекомендував себе з найкращої сторони.
Олександр Добрянський народився в Бердичеві, рано втратив батька. Здобувати середню освіту почав у четвертій школі, але по кількох роках навчання переїхав разом із матір’ю до іншого міста. У рідний Бердичів повернувся у 16-річному віці, тут і розпочав свій трудовий шлях.
Чоловік пробував себе у багатьох сферах: на виробництві, у будівельній справі. Останнім часом виготовляв м’які меблі, і це заняття йому дуже подобалося.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації, Олександр Добрянський не залишився стояти осторонь: вже в березня 2022 року став до лав Збройних сил та завдавав чимало втрат ворогам. Вісім місяців на Херсонщині, чотири місяці під Бахмутом, але на Харківщині життя відважного військового обірвалось... Нині в ЗСУ воює його старший син, якого відпустили на кілька днів на похорон.
Знову й знову траурна процесія рухалась по вулиці Братів Міхеєвих, на яку вийшли її мешканці, зачувши сумні мелодії військового оркестру. Знову колона через все місто добиралась до військового кладовища. Та не всі водії реагували на проблискові маячки поліцейського автомобіля та колону з катафалків і військових машин, тому прямо на ходу військовому капелану доводилось зупинятись і поводити "виховну роботу" з їх водіями.
На кладовищі звучав салют і Гімн, і в двох могилах поруч знайшли свій останній прихисток Захисники України.
