Житомир

103-річна волонтерка із Житомирщини плете кікімори на фронт. І дочок залучила

23 лип•Субота

Фото: holodomormuseum.org.uaЛюбов Григорівна Ярош із села Ходорків за 70 км від Житомира незабаром відзначить свій 103-й день народження – стільки їй виповниться 8 серпня. Вітати бабусю готується численна родина – троє дітей, правнучки та маленький правнук. А от четверо онуків передадуть привіт телефоном – воюють. Плетінню маскувальних костюмів у сімействі Ярошів приділяють весь вільний час. Фото: holodomormuseum.org.ua «Вся сім’я – патріоти, тільки чубів немає!»– Пішли у військкомат добровільно, – зазначає донька Любові Ярош Валентина Володимирівна. – У нас вони всі патріоти – тільки чубів нема! Не дай боже російське слово яке-небудь при них сказати. А ми з мамою та сестрою Галиною в’яжемо кікімори.Майже щодня у вільну хвилинку, закінчивши з клопотами по господарству, жінки сідають і беруться до своєї роботи для фронту. За тиждень встигають сплести дві кікімори. Передають через знайому-волонтера до Києва, а звідти маскувальні костюми їдуть туди, де вони найпотрібніші.Над першим костюмом-маскуванням 103-річна Любов Григорівна з уже немолодими доньками почала працювати рік тому.

Побачили у фейсбуці оголошення від волонтерів, що потрібна допомога, – і сіли до роботи.– Ми просунуті бабусі. Хоч нам уже за 70, але діти та онуки нас усьому навчили – є і вайбер, і фейсбук, і ютуб, – зазначає Валентина Володимирівна. – Любов Григорівна інтернетом не користується, але знає мобільні номери напам’ять усіх своїх дітей.Любов Григорівна виховала чотирьох спадкоємців – двох дочок та двох синів. Наразі залишилося троє з них. Влітку імпровізована майстерня переміщається на подвір’я. Фото: holodomormuseum.org.ua Пам’ять краща, ніж у молодихУсі в селі відзначають, що у жінки досі чудова пам’ять та ясний розум. Пам’ятає не лише телефони близьких – давнє минуле, свою юність та молодість, на які випав Голодомор та Друга світова війна, може переказати у деталях.Щоранку Любов Григорівна сідає біля радіоприймача – слухає новини. Особливо її цікавлять зведення про успіхи наших військових – скільки ліквідували військ противника, знищили танків, літаків, потопили кораблів… Усі ці цифри передає дочкам, які клопочуться по господарству.– Тож бабуся у нас стежить за військовою статистикою,

– усміхаються доньки. – Та що там, вона пам’ятає, з ким жила в одній кімнаті у 1945 році у гуртожитку у Донецьку – може назвати імена та прізвища всіх дівчаток! Ось тільки вчора їх усіх нам перераховувала. А про війну в неї одна мова: «Щоб путін здох».Про початок війни Любов Григорівна почула з радіо. Діти побоялися їй говорити… З того часу вона переживає за українських бійців, а минулого літа вирішила приєднатися до великої громади волонтерів.50 років Любов Ярош пропрацювала у колгоспі. Близько 30 років тому залишилася сама після смерті чоловіка. А ще за десять років до неї переїхала донька Валентина – мамі треба допомагати. На все літо до села з Житомира до мами переїжджає і друга дочка – Галина. Молодший син залишається у місті, але обов’язково приїде на свято з нагоди 103-го дня народження довгожительки.Ініціативній трійці волонтерів у селі плести кікімори допомагає сусідка. Матеріал для костюмів збирають по всій Україні, допомагають і люди із Ходоркова. За тиждень Любов Григорівна з дочками встигають сплести 2 кікімори. Фото: holodomormuseum.org.ua «Не лише ходить,

а й танцює»Жінки плетуть, розпускаючи на нитки старі мішки з-під цукру. Мішки перуть, потім фарбують – потрібна зелена нитка. Відповідальність бабусі Люби – приготувати нитки для плетіння. Виробництвом костюмів більше займаються дочки із сусідкою – бабуся вже не так добре бачить.– Хоча у свої роки не лише ходить, а ще й танцює, – усміхаються доньки. – А як співає – навіть ми таких пісень не знаємо! Виходить часто на вулицю, правда, у нас вулиця малолюдна – побалакати особливо нема з ким. Так і повідомляє: «Постояла – ніхто нікуди не йшов». Люди із села виїжджають…Кікімори бабуся з доньками плетуть для фронту вже рік.– Взимку я білизну шила військовим, бо кікімори менше були потрібні, – продовжує Валентина. – Зараз знову в’яжемо – по одній на тиждень. Ось сьогодні четвер – ще одну закінчуємо. Робота нелегка – руки весь час у напрузі.Любов Григорівна – єдина жінка такого поважного віку не лише у селі, а й у районі. Ровесників в окрузі вона не має, але з молоддю їй навіть цікавіше.Вже понад пів року до хати бабусі тягнеться низка кореспондентів видань з усього світу – не лише з України.

У сільську хату стукали німецькі журналісти, японські, англійські, американські, французькі, італійські…– І ось зараз їде українське телебачення, – відриваючись від роботи, кажуть жінки. – Взимку майже щодня приїжджали. Хоча ми не є публічними людьми. До бабусі ще навідуються представники влади – вітати з днем ​​народження та Днем матері. Але з днем ​​народження востаннє вітали, коли 100 років виповнилося.Любов Ярош народилася 1920 року неподалік – за три кілометри від свого сьогоднішнього житла, у селі Пустельники. Незважаючи на поважний вік, сидіти без діла не любить – світиться оптимізмом та планує обов’язково дочекатися перемоги. Любов Григорівна сама вже не плете, але за роботою дочок спостерігає уважно. Фото: zt.suspilne.mediaЗа матеріалами kp.ua

Громада, Перемога, фронт, Новина

Читайте ще