Європейська асоціація виробників автомобілів (ACEA) звернулася до керівництва Євросоюзу з офіційним застереженням щодо потенційних загроз від нового законодавства у сфері промисловості. Організація висловлює занепокоєння, що ініційовані норми змусять локальних автоконцернів хаотично перебудовувати логістичні ланцюги, тоді як гравці з КНР опиняться у виграшному положенні. Першоджерелом цих відомостей виступає профільне видання Automotive News Europe.
На тлі нещодавнього введення захисних мит на китайські електрокари, Брюссель прагне жорсткіше контролювати імпортні та експортні потоки машин. У фокусі уваги опинилися передусім гібридні моделі з Піднебесної, які вже захопили близько десятої частини європейського ринку. Проте жорсткі критерії загрожують вдарити не лише по китайських брендах, а й по глобальних автогігантах, які збирають продукцію поза межами ЄС.
Найбільших ризиків зазнає японська Toyota. Наприклад, лише за 2025 рік компанія ввезла до Європи транспортних засобів на сулу в 6,9 млрд євро, причому значна частка з них сходять із конвеєрів у Японії, Великій Британії та Туреччині.
Через це наявні моделі можуть не вписатися в оновлені вимоги щодо локалізації. Аналогічні загрози нависли над концернами Nissan, Renault і Stellantis, які також активно задіюють сторонні виробничі площадки за межами єврозони.
Парадоксально, але китайські марки вже випереджають ситуацію, масово переносячи процеси на європейську територію. Зокрема, BYD зводить підприємство в Угорщині, Chery налагоджує зборку в Іспанії, Geely розглядає потужності заводу Ford в Альмусафесі, а SAIC Motor готується запустити іспанський філіал. Така гнучкість дозволить гравцям із Китаю адаптуватися до бар’єрів значно швидше за багатьох вітчизняних конкурентів.
Експерти галузі наголошують, що фокусування виключно на географічній точці кінцевого складання є хибним шляхом. Ключові етапи створення доданої вартості — розробка програмного забезпечення, інженерні розрахунки та наукові дослідження — можуть непомітно мігрувати до Китаю. З огляду на це, ACEA наполягає, аби європейські регулятори оцінювали походження продукції комплексно, беручи до уваги всю виробничу та технологічну екосистему.
