Черкаси

«О 5 ранку взяв бронік, каску і поїхав сам евакуацію проводить. Два села йшов пішки», – комбат Ніконов із черкаської бригади ТрО

24 лют•18000.com.ua

«О 5 ранку взяв бронік, каску і поїхав сам евакуацію проводить. Два села йшов пішки», – комбат Ніконов із черкаської бригади ТрО

- Який би ти атеїст не був, як воно летить або десь прилітає поряд, то хочеш-не-хочеш, ти і молишся, і просиш, і хрестишся!

31-річний Дмитро Ніконов понад півтора року очолює 157-й батальйон Черкаської бригади територіальної оборони.

Він переїхав у Черкаси, щоб почати тут життя з чистого аркуша. Але війна втрутилася в ці плани уже через півтора місяця. Пригадує, що в перший день вторгнення шукав, де в Черкасах видають автомати. А вже незабаром виконував завдання зі своїм батальйоном на Курахівському, Сіверському, Запорізькому, Покровському та інших напрямках.

- Ми заїхали на Покровськ, і нам прилітає завдання займати рубежі оборони. І, на жаль, одразу несемо втрати: в перший же день це четверо “200” і четверо “300”.

Саме Покровський напрямок він згадує, як найтяжчий. Там він самотужки здійснив евакуацію своїх бійців, що відмовилися роботи інші військові, і врятував їм життя. Каже, після цього “колектив став колективом”.

Підтримайте журналістику,

яка змінює Черкаси.

Ваша підписка — це наша незалежність!

DONATE

Ніконов трохи соромиться на початку розмови із “18000”. Говорить, що це його перше інтерв'ю, і що з журналістами йому страшніше, ніж на передовій. Але далі, попри лютий мороз, розмова йде, як по маслу.

Про перші бої й страх на війні, про росіян, які йдуть вбивати українців, щоб заплатити за операцію матері, про найскладніший момент особисто для себе. А ще про те, як черкащани успішно нищили ворожу логістику, як в’їхав у дерево на авто, але виконав завдання, та, власне, куди рухається і як розвивається його батальйон.

Ми говорили багато і відверто. Й ось головне з нашої розмови.

"У бабки, яка стояла переді мною в черзі з гречкою, запитав: «Де тут автомати видають якісь?»- Як опинився у Черкасах?

- Я переїхав сюди 3 січня 2022 року (Ніконов народився та навчався у Переяславі – ред.) Хотів почати життя із чистого аркуша. Тут мене ніхто не знає, я нікого не знаю, нове місто, нові знайомства. До цього багато подорожував, часто бував у відрядженнях, і мені в якийсь момент дуже сподобалися Черкаси.

Де застав війну і що робив після вторгнення?

- 24-го я прокинувся,

зайшов в інстаграм, як всі люди, побачив, що почалась війна. І, як будь-хто, пішов одразу в аптеку купляти ліки, потім – в магазин.

У бабки, яка стояла переді мною в черзі з гречкою, запитав: «Де тут автомати видають якісь?» І далі поїхав шукати, де тут є військова частина. Так потрапив у ТрО, у 118-ту бригаду.

Там проходив службу в управлінні, був офіцером підготовки штабу бригади. Потім виявив бажання служити у 157 батальйоні, який виконував на той час бойові завдання під Кураховим.

Перші бої: Курахівський напрямок

- Пам’ятаю, був штурм «суміжників», і от вони не змогли провести евакуацію своїх бійців. Із нашого батальйону викликались кілька людей, взяли НРК (наземний роботизований комплекс – ред.) і зайшли на ті позиції, де стояли «суміжники». Далі вони провели вдалу евакуацію поранених за допомогою НРК. Я ще того пораненого позивний пам'ятаю: «Хороший».

Як очолив батальйон?

- Я очолив 157-й батальйон 6 вересня 2024 року. Запропонував мені цю посаду комбриг (Ярослав Попко – ред.) Я дуже боявся приймати цю пропозицію, бо сумнівався, чи справлюся з цією місією.

Це все – життя людей, це мої рішення, від яких залежить їхня доля. І таких дуже багато серйозних питань я тоді в себе в голові прокручував. Але велику роль зіграли друзі, які сказали: «Ми з тобою, ти зможеш».

"Знайшов людей, провів евакуацію. Потім вже батальйон побачив, що я така сама людина, і так само можу виходити"Покровськ: складні бої

- Було тяжко, адже не було підготовленого особового складу. Весь мій підготовлений особовий склад перебував на Сіверську. І через це було важко починати «закручувати» ці всі процеси.

Війна не стоїть на місці, вона міняє використання ворогами своїх дронів. На Покровську за весь період – це найтяжчий напрямок. Неодноразово прилітало на наш КСП (контрольно-спостережний пункт - ред) І ця «кіл-зона» збільшувалася з кожним днем. Не можна було зробити ротації, підвезти щось, зробити ефективну евакуацію поранених. Дуже масовані артилерійські обстріли й враження FPV-дронами.

Найскладніший момент для себе

- Ми заїхали на Покровськ, і нам прилітає завдання займати рубежі оборони. І, на жаль, відразу несемо втрати: в перший же день це четверо “200” і четверо “300”.

Я наказав проводити евакуацію, а певні військові сказали, що не будуть цього робити. Там були певні обставини, і я їх розумію, бо вони ще не знали навіть місцевості.

Ну, сказав: «Добре, я з вами завтра поговорю». О 5 ранку взяв бронік, каску і поїхав сам евакуацію проводить. Два села йшов пішки. В одному селі взагалі не знав, що так бігати вмію, бо тікав від FPV.

Знайшов людей, евакуював. Потім вже батальйон побачив, що я така сама людина, і так само можу виходити. Мені непринципово, що сидіти в підвалі на КСП чи з ними бути в бліндажі чи окопі.

І тоді колектив став колективом.

Про молитви й Бога на війні

- Та в той момент і всі молитви, які знав, згадав (йдеться про евакуацію бійців - ред) І які не знав, придумав, як би тільки допомогло. Ну, дуже страшно, і ти віриш в Бога. Навіть який би ти атеїст не був, як воно летить або десь прилітає поряд, то хочеш-не-хочеш, ти і молишся, і просиш, і хрестишся (сміється - ред.)

"Ззаду розвідник молився, сапер хрестився, я рулював, а збоку медик звук накручував, щоб не так страшно було"Про відчуття страху на війні

- Все залежить від колективу,

в якому ти служиш. Якщо колектив сильний (а він у мене сильний), цей страх сам і виходить потихеньку. А якщо хтось слабинку показує, то вона переростає у дуже великий страх для всіх.

І ми стараємося ці всі моменти проговорювати. Я перед виходом особового складу на позиції приїжджаю, інструктую, показую, куди йдуть, як цей процес відбувається.

Кажу: «На крайняк, то давайте я з вами піду, заведу, як мама дитинку в школу, залишу там і вийду». Вони усміхаються і кажуть: «Та ні, командире, ми саменькі, ми вже дорослі». І погнали.

Читайте також. Ремонтують хату та ведуть блог: чому подружжя черкащан замість міста обрало життя у селі.

Робота з НРК і людський фактор

- Було завдання підірвати міст, по якому здійснюється логістика ворогу. Я планував ту операцію три чи чотири доби. Перевіряли, скільки ходу, по якій погоді, скільки їде і так далі. «Докручували» всі різні моменти по дрону.

І я сказав, що я теж буду виходити з групою. Ми раз вийшли: деякі військовослужбовці рації забули. Вийшли без рацій, завезли «машинку», вийшли назад.

Тоді на наступний день певні військовослужбовці проспали трошки.

Ну звісно, всі ми люди. Я на них дуже сильно кричав, вони дуже сильно ображались, але ми все-таки вийшли. О 10-й годині ранку заїжджали на позицію. Ззаду розвідник молився, сапер хрестився, я рулював, а збоку медик звук накручував, щоб не так страшно було (сміється, - ред.).

Нічого страшного, залетіли ми на ті позиції. Я в’їхав в дерево, трошки погнув машину, висадив людей. Вони поїхали, підірвали. Далі залетіли, забрали. Тоді я їх всіх до нагород подав.

"Ми будемо нищити ворога з неба і з землі, використовувати всі засоби та свої навички для ефективного ураження живої й неживої сили противника"Про тих, хто воює з російського боку

- Мотивація в них одна – це гроші. У більшості випадків це люди, які не мали успіху в цивільному житті, і тут їх заманили великими грошима.

Запам’ятав молодого пацана. Його там посадили в тюрму за те, що в нього було пару грамів наркотика, що він курив. І він сидів. Каже: «Я б і досидів свій термін, але захворіла дуже сильно мати». І йому потрібно було рішення. І, каже, вийшов для того, щоб допомогти мамі фінансово, та пішов воювати.

Хто служить в 157 батальйоні?

- Десь 5 % зараз – це люди, які мали бойовий досвід до повномасштабного вторгнення. Інші – це директор школи, вчитель, адвокат, юрист, охоронець з магазину, зварювальник, електрик. Тобто люди зі звичайними професіями, які жили життя до певного періоду. І потім зробили свій усвідомлений вибір і призвалися до Збройних сил.

Про створення батальйону безпілотних систем

- Ми переформатуємося в батальйон безпілотних систем.

Будемо нищити ворога з неба і з землі, використовувати всі засоби та свої навички для ефективного ураження живої й неживої сили противника. І ми будемо забезпечувати спокій піхоти, яка стоїть на передньому краї.

Вакансії є різні. Від діловода в штабі до оператора БпЛА, наземних і повітряних дронів, комплексів, великих тяжких «бомберів». Треба механіки, майстри, електрики, які дружать з паяльником, платами і так далі.

Перед тим, як людина приходить до нас в підрозділ, я з нею особисто спілкуюсь. І ми з нею виходимо на ту вакансію і на ту посаду, яка їй близька.

Нам треба люди, які хочуть приносити користь і бути корисними. У мене в батальйоні офіцер завжди чує солдата, прислухається до його думок і може показати приклад, як треба солдатам працювати і робити.

Сергій Макаренко

Читайте також. Компенсація за зруйноване майно: що потрібно знати жителям Черкащини.

Єдині, хто публікує імена колаборантів та корупціонерів. Знаходьте актуальні новини Черкащини на “18000”. А також підписуйся на телеграм-канал “18000 | Шо там у Черкасах?”

погода, Посад, авто, Окіп, Новина

Читайте ще