19-річного Максима Пилипенка привезли в лікарню у дуже важкому станні - із розривом дванадцятипалої кишки та гнійним перитонітом. Про це повідомляє газета «Факти». У санчастині хлопцеві, який страждав від болю, давали якусь таблетку і відправляли до казарми. Вже більше року постраждалий Максим чекає на виплату одноразової медичної страховки
- Коли син служив у армії, то телефонував і жалівся: «Мамо, тут погано годують, у мене після їжі дуже сильно болить шлунок», - розповідає мама хлопця Наталія Мосалева. – Сказав, що у медпункті йому дають просто якусь таблетку і все. Так було декілька разів.
- Годували нас дуже погано, - розповідає Максим. – Мало того, що їжа несмачна, так ще й одного разу принесли кашу з…черв’яками! Правда, начальник караулу зчинив гвалт, і нам дали новий обід. Але ж їсти все одно треба було щось, не будеш же на голодний шлунок залізо тягати.
Саме в цей час частину розформовували, і молодим солдатам доводилося розбирати все, що можна було на спортивних майданчиках, автопарках, складах та завантажувати фури. Але одного разу Максиму стало погано,
коли він стояв на посту. Це був вихідний, тому піднімати паніку хлопець не став, і чекав закінчення зміни.
— В неділю ввечері, 11 листопада минулого року, син зателефонував, і сказав що в нього сильні, ріжучі болі в області шлунку, - згадує Наталія Мосалева. – Вранці пішов до медпункту. Йому там дали якусь таблетку і відправили в казарму. Потім його почало нудити і почалися рвоти з кров’ю. У вівторок, 13-го, в мій День народження, Максим не зателефонував, я почала хвилюватися. Виявляється його в цей день возили в Уманську міську лікарню, тому що болі не припинялися і стан сина погіршувався.
Там Максим здав аналізи, але вони не допомогли встановити діагноз. Ковтнути зонд хлопець не міг фізично через постійну нудоту. Відмову від зонта зафіксували у медичній карті, а хворого солдата… знову відправили до санчастини.
— Командування мене повідомило аж 16-го. В сина знову почалися приступи, і його поклали у лікарню на операцію, після якої ніяк не могли вивести із наркозу, - продовжує Наталія Леонідівна. – Радили в Умань не поспішати їхати. Але мені вдалося поговорити із лікарем,
який заявив «Терміново приїжджайте!». Максиму поставили діагноз: розрив дванадцятипалої кишки, розлитий гнійно-фібріозний перитоніт. Судячи по діагнозу, оперувати сина потрібно було на декілька днів раніше. У протоколі, який випадково потрапив мені у роки було написано, що в сина там все чорне, гниле в середині. У своїй частині Максим не один раз чув розмову медика із воєнним. Капітан говорив: «Щось хлопцеві зле, потрібно його у госпіталь відправляти», а лікар : «Та не потрібно, він просто «косить». І це в той час, коли мій син мало не помер!
Найголовніше, що невідомо чому таке сталося із Максимом. Лікарі кажуть, що причиною міг бути удар у живіт. Але хлопець каже, що його ніхто не бив. Справою займалися представники з прокуратури. Вони повідомили, що перевірка не виявила порушень воєнного уставу. Але прокуратора не розслідувала чи могло погане харчування стати причиною розриву оболонок кишки.
- Максим спочатку вирішив, що у нього болять м’язи від навантажень, - продовжує мама Максима. - Командир мене просто спантеличив своїм: «Ви вдома погано свого сина годували!
». Але ж він пішов до армії абсолютно здоровим!
Наталія Мосалева додає, що військові не відразу видали їй довідки, які необхідні для отримання сином одноразової грошової допомоги. Також у частині заявили, що зарплати при звільненню синові дати не можуть – нема коштів. За ними пані Наталія із хворим сином мали їхати із пересадками під Київ, у Васильків. І це – «ваші проблеми»…
Влітку цього року Максиму двічі робили операцію. Мелітопольський хірург Михайло Вилянов здивувався – у пацієнта повітря у животі, внутрішні органи порвані: «Хто це оперував? Операція зроблена неправильно!» Надавши допомогу хлопцеві, його відправили на лікування до Запорізької обласної лікарні.
— Ми так і не знаємо, чому Максима відразу не відправили у госпіталь, а тягнули до останньої миті, чи проводилося внутрішнє розслідування у частині. Але судитися із військовими лікарями в мене немає ні сил, ні коштів, - жаліється Наталія Мосалева. – Зараз головне - здоров’я сина!
Максим періодично їздить на обстеження. Він заспокоює матір та готується продовжувати навчання.