Говорить про розбрат, звинувачує у цьому керівництво держави та закликає до єднання. Про скандал між Московським та Київським патріархатами та позицію Черкаської єпархії УПЦ МП щодо громадсько-політичної ситуації розповів 3 березня на прес-конференції Митрополит Черкаський і Канівський Софроній, пише “Вікка“.
“У Чигирин привезли тіло бійця. Перш ніж іти на фронт, він отримав від батюшки московського патріархату благословення і є родичем матушки. Однак відспівувати його душу батюшку не пустили. Відспівував хлопця чи хтось з уніатів чи з Київського патріархату. Ось такі речі я засуджую. Є неправильне керівництво. Неграмотні політики залізли сюди і хочуть керувати церковними справами”, – розповідає владика.
Сьогодні церковники Московського патріархату не зовсім у пошані, стверджує владика.
“Забирають наші храми і ображають наших вірян. Обзивають нас, що ми московські запроданці. Мені прислали записочку із текстом “владика, неповинування патріарху – це розкол чи єресь?”. Як мені треба відповісти, щоб усіх задовольнить? Ця людина все одно залишиться при своїй думці.
Тут працювати потрібно усім разом”, – зазначає митрополит.
На думку владики Софронія, роз’єднало церкви в Україні апатичне ставлення до ситуації керівництва держави.
“Не патріарх Кирило винен, винні ми і Президент у першу чергу. Чого він до цих пір ні слова не мовив про створення єдиної церкви? Ніхто не чув такого. А це велике мало б значення”, – додає Софроній.
5 копійок від “Дзвону”: Справді, як “Дзвін” неодноразово звертав увагу, владика Софроній завжди на словах виступав за єдину помісну українську церкву. Одначе на практиці він захищав своїх священиків, які висловлювали відверто сепаратиські думки і навіть готові були допомагати бойовикам, як це було у Хуторах Черкаського району, різко негативно ставився до права місцевих громад самим обирати собі патріархат, як це було в Княжій Криниці Монастирищенського району, викривлював інформацію про нібито участь у подібних церковних хвилюваннях “Правого сектора”, як це було у Севастянівці Христинівського району, тощо. У деяких церквах Московського Патріархату продовжують виправдовувати Путіна за напад на Україну,
і священики МП часто демонстративно не приходять на молебени за загиблими Героями Небесної Сотні чи АТОвцями, відмовляються відспівувати їх на похоронах. А думка про справжні наміри когось завжди складається за справами, а не за словами.
Свою позицію щодо міжцерковної колотнечі висловив Леонід Даценко, як поет і громадянин
Молитись Богу – і служити сатані…
Навчати правди – й потопать в брехні…
Попи московські потурають злу, –
поклони б’ють двоглавому орлу!
Під рясами – штандарти КаГеБістів, –
і «русський мір» – духовні скрепи, звісно…
Знов учать нас: Москва – то Третій Рим,
а наша віра й наша слава – то лиш дим…
Московщина запліднила нас духом…
А України не було… Так, недолуга потеруха.
І українці, то німа й дурна полова, –
тож нам «язик» дали, бо ми не мали слова…
В імперських лещатах лиш щастя малоросів!
888
Та нація встає і твердо каже: «Досить!»
На цій землі ми зводили церкви,
коли в болотах лиш смердів душок Москви…
За руську землю ми ішли «На ви!»,
а московит для втіх козу ловив…
Данило-князь гніздо державне звив,
а москалі лизали чобіт татарви…
Ми вчилися письму, ми вчились вірі,
–
а «меря» й «чудь» жили, як дикі звірі…
Й постала нова варварська орда,
і ринулись ординці: «Все віддай!»
І полилися ріки сліз і крови, –
впивався кров’ю ірод двоголовий.
Століттями жадали московити,
щоб нашу волю й дух козацький вбити.
А спереду ординців йшли попи, –
хохлів дурманити й копієчку лупить…
І кожен їх «вєлікій» патріарх
благословляв Вкраїну брать за карк…
В козацькій крові їх мечі й хрести,
і єзуїтське: «Ми ж во Христі брати».
888
Тамбовський вовк тобі у вірі брат! –
Прийшов країну в українців відібрать…
Посіять «русський мір» через війну,
і нашу мову й нашу віру проковтнуть…
А «наші» попики московського окрасу
не з Україною, а із ордою разом…
Показують своє нутро зміїне, –
благословляють убивати Україну.
Знов сіють розбрат, сіють ворожнечу
і гріють біля себе всяку нечисть…
Кому ви служите? Чи ви глухі й німі?
Ви свій народ не здатні зрозуміть!
Розтерзана країна – ось їх «скрепи».
888
Та наш народ вже цього не потерпить!
Ми українці, ми єдині, ми не просим –
вже нація встає і вимагає: «Досить!»
І ми зупиним варварську орду,
і ми збудуємо державу молоду,
і ми здолаєм путінського звіра, –
бо з нами Бог і Україна, й наша віра!
Задля звитяг ми будем діять твердо –
одна держава, одна мова, одна церква!