Сотня трансплантацій кісткового мозку та нирок проведені у Черкаському обласному онкологічному диспансері – це як родинні, так і неродинні трансплантації, які виконують коштом держави. Першу трансплантацію в закладі здійснили у 2019 році, відтоді стрімко розвивають цей напрямок. Завідувачка обласного лікувально-діагностичного гематологічного центру Інна Лук’янець розповіла про те, як починали проводити такі процедури, у кого навчалися та які мають плани на майбутнє.
− За який період удалося виконати 100 трансплантацій кісткового мозку та що стало основою, щоб це усе вдалося?
− Перша трансплантація була аутологічна, виконана наприкінці 2019 року. А вже наступного, 2020, року ми активізували напрямок трансплантацій. На сьогодні успішно виконали 100 трансплантацій. Серед них і родинні та неродинні алогенні трансплантації, які потребують залучення значно більшої кількості медикаментів та досліджень, і гаплаідентичні трансплантації.
Трансплантацію «під номером 100» провели 37-річній пацієнтці з Полтави. Майже два роки жінка хворіє на лімфому Ходжкіна. Після рецидиву захворювання звернулася до черкаських медиків.
Їй виконали забір клітин, призначили високодозову хіміотерапію і провели аутотрансплантацію. Тепер її власні клітини, заселені у «стерильний» кістковий мозок, допомагають організму відновитися до повноцінного життя.
− У чому різниця між трансплантаціями?
− Під час аутологічної трансплантації людина фактично сама собі стає донором. При цьому пацієнт дозволяє провести високодозову хіміотерапію, яка допомагає перебороти резистентність клітин до хіміотерапії. Звичайні дози не допомагають, а високі виліковують, але вони убивають кістковий мозок. А якщо ми підтримуємо організм його власними попередньо зібраними клітинами, пацієнт виліковується, а ракові клітини гинуть.
Алогенна трансплантація працює по-іншому. Клітини донора стають імунним військом проти залишкової ракової хвороби. У хворої на рак людини, здебільшого, імунітет не розрізняє чужі й свої клітини, тому й «заплющує очі» на зростання кількості ракових клітин. Коли пересаджують свіжий кістковий мозок, він здатен розрізнити ракові клітини та боротися з ними. Це дає можливість людям одужувати. У цьому випадку донором має бути не хвора, а інша людина. Така пересадка може бути родинною або ж неродинною. Раніше донорський кістковий мозок прибував в основному з-за кордону. Та після того, як запрацював благодійний фонд «Український реєстр донорів кісткового мозку», такі донори з’явилися і в Україні. Також трансплантації кісткового мозку стали можливим завдяки ухваленій в нашій області програмі, за якою придбано відповідне обладнання. Крім того, ми долучилися до реалізації пілотного проєкту із трансплантації МОЗ України. Кожну пересадку забезпечували фінансово, що дало змогу купити обладнання та ліки, яких не вистачало для здійснення процедур. − Яка ціна однієї трансплатації?
− Вартість однієї аутологічної трансплантації – 700 тис. грн, алогенної – залежно від того, іноземний донор чи місцевий, – 1 млн 800 тис. або 2 млн 400 грн відповідно. Здається, що суми великі, але порівняно з іншими країнами, це дуже незначні цифри, за кордоном мінімальна вартість такої процедури – 100 тис. євро. Тож моя думка така, що ми повинні вчитися й робити такі процедури тут, в Україні, й бути незалежними у цій галузі.
− Які захворювання можна вилікувати завдяки трансплантації кісткового мозку?
− Аутологічна трансплантація проводиться, коли людина хворіє на множинну мієлому, це один із етапів лікування цього захворювання. Вона дозволяє пацієнтам довше бути в стані ремісії, щоб хвороба не поверталася. Високодозову хіміотерапію цієї трансплантації використовують під час лікування лімфом – це друга лінія лікування, коли у пацієнта стався рецидив після першого етапу лікування і хвороба повернулася. Трансплантацію застосовують під час лікування амілайдозу, розладів імунної системи, близьких до множинної мієлом. Тобто пересадку використовують, лікуючи пацієнтів із хворобами, пов’язаними з плазматичними клітинами. У світі виконують трансплантації і при геміногенних раках яєчок, яєчників, однак у нас таких випадків ще не було. Дітям трансплантацію проводять при лікуванні нейробластоми. Для алогенних трансплантацій більший спектр хвороб: лімфоми, лейкемії, апластичної анемії – коли в людини припиняється вироблення крові. Ще п’ять років тому я бачила меншу кількість людей, яким ми могли б зробити трансплантацію, зараз у рази більше. І ми розуміємо, що рухаємся правильним шляхом. − Розкажіть про ваших фахівців, як удалося сформувати таку команду?
− Є таке поняття – мультидисциплінарна команда. Це – про наш колектив, у якому віддано працюють гематологи, працівники лабораторії, відділу медичного забезпечення, лікарі інших спеціальностей, зокрема, хірурги, анестезіологи, променеві терапевти, лікарі УЗД-діагностики. Особлива подяка медичним сестрам на яких припадає 80% безпосередньої роботи з пацієнтом, молодшим медичним сестрам завдяки яким дотримуються високі стандарти інфекційного контролю в центрі. Надзвичайно важливими факторами є підтримка, розуміння й ініціатива адміністрації, зокрема нашого директора Віктора Парамонова. Він зацікавлений, щоб у нашому закладі впроваджувалися нові методи лікування, збільшувалася кількість послуг, які ми будемо надавати.
− У кого навчалися проводити ці процедури, хто були ваші вчителі?
− Ми дуже вдячні нашим колегам – професору Сандрі Лійнице, лікарю Ізи Троцуас – фахівцям із Латвії, де ми навчалися аутологічній трансплантації. Саме там ми отримали ази, багато чому навчилися в організації медсестринства, побачили можливості обладнання. Ми повернулися звідти зі значною кількістю знань. Також латвійські колеги були присутні у нас на першій аутологічній трансплантації. Алогенній трансплантації навчалися у відділенні трансплантації кісткового мозку Охматдиту в онкогематолога Олександра Лисиці. Ніколи не думала, що навчатися алогенній трансплантації я буду в дитячих гематологів. Але суть процедури для дорослих та дітей однакова, різниця лише в дозах. Ми й досі з ними досить тісно співпрацюємо. Практикуємо спільні консиліуми, де обговорюємо діагнози та стан пацієнтів і вирішуємо, які найкращі шляхи їхнього лікування обрати. Нині в Охматдит почали приймати на лікування дорослих пацієнтів, то маємо тепер спільні інтереси. − Які маєте плани на майбутнє?
− Треба розвиватися далі, у майбутньому нам потрібно більше палат для трансплантації. Адже зараз наш центр завантажений хворими з гострою лейкемією. Більша кількість палат дасть можливість охопити більше пацієнтів. До трансплантації залучені практично всі лікарі відділення, аутологічну виконують майже всі, алогенну – відсотків 40. Тому потужностей нам вистачає.
− Поділіться найбільш емоційним моментом протягом цих 100 трансплантацій.
− Найкраще, що може бути після такої процедури, – коли в пацієнта піднімаються рівень лейкоцитів. От був взагалі нуль, а потім росте. Ми всі радіємо, адже людина йде на поправку, трансплантація дає результат. От саме такі моменти є найбільш емоційно-позитивними. Це додає впевненості, бажання працювати й надалі рятувати людей від страшної хвороби.