Журналісти зі Сходу та Криму розповіли своїм колегам із Чернігова про нинішню ситуацію в окупованих регіонах України й тамтешні реалії роботи журналістів. Про те, як вони під тиском сепаратистів були змушені покинути свої домівки та шукати роботу в Києві. Прес-конференція «Схід, Крим, Чернігів: журналісти обличчям до обличчя» відбулася у вівторок, 10 червня, в готелі «Україна». Про небезпеку і труднощі роботи українських представників ЗМІ на Сході розповів по скайпу луганський журналіст і громадський діяч Костянтин Скоркін. Він нині живе в Києві, але зв’язок із малою батьківщиною не втрачає. За словами Костянтина, українські журналісти, які хочуть працювати на Донеччині та Луганщині, повинні просити на це дозвіл у терористів. Інакше їх звинуватять у шпигунстві від «Правого сектору». Неакредитованим кореспондентам б’ють апаратуру, у них забирають машини. Можуть покалічити або навіть убити. Простіше журналістам, які працюють на Інтернет-сайтах, але їх також вираховують та карають за правду. Вільно почуваються лише проросійські ЗМІ. Дивна ситуація відбувається там і з українськими каналами.
Деякі з них уже відновили свою роботу, але під час трансляції новин сигнал раптом зникає. А потім, після випуску, знову з’являється. Люди, які віддають перевагу українським каналам, дивляться їх по кабельному або цифровому телебаченню Т2. «На Луганщині професійною діяльністю журналістам займатися небезпечно і просто нереально. Це справжній екстрим. Запросто можна отримати чимось по голові, залишитися без камери та машини», — говорить Костянтин. Колега з Луганська розповів, що бійці самопроголошеної Луганської народної республіки частенько займаються самовіллям у супермаркетах і на базарах. Вони спокійно заходять до крамниць, набирають удосталь товару і йдуть звідти, не заплативши. Сепаратисти зазіхають на чужий бізнес та нерухоме майно. Вони зламали Луганську обласну базу ДАІ, вилучили звідти відомості про автівки й тепер відбирають гарні машини у заможних людей. «Буквально днями я дізнався, що одному бізнесменові довелося викласти чималу суму грошей (кілька тисяч доларів), аби його залишили у спокої. Щоб йому дали можливість спокійно евакуюватися», — розповідає журналіст.
Змушена була покинути Крим і колишній редактор Керченської телерадіокомпанії «Бриз» та громадський діяч Ірина Сєдова. Журналістка переїхала до Києва і зараз працює на громадському радіо. «У Криму у нас була своя частота на радіо-FM, свій сайт, який став популярним завдяки нашим антикорупційним розслідуванням та рубриці про права людини. Ми висвітлювали, як чиновники оббирали пенсіонерів і дітей. Через це нас постійно переслідували й намагалися закрити. Все це було ще задовго до референдуму. Під час революційних подій я організовувала Євромайдан у Керчі. Тому сепаратисти знали мене в обличчя. Опісля референдуму стало ще гірше», — розповідає Ірина. Півострів журналістка залишила після того як Росія остаточно приєднала до себе Крим. Тоді Ірина зрозуміла, що далі боротися з людьми з автоматами не зможе. Їй та її родині почали погрожувати особисто й через соціальні мережі. Закидали, що спалять квартиру. «Я їхала до Києва в невідомість. На той момент — просто рятувалася. Свою сім’ю залишила у Криму, бо не була впевнена, що на новому місці зможу знайти роботу. Зараз працюю в Києві журналістом громадського радіо.
Нині я редактор сайту, готую передачу «Голоси Криму». І дуже вдячна за підтримку й допомогу команді громадського радіо. Важко з квартирою. В Києві неможливо знайти житло за нормальною ціною. Тим паче зараз, коли до столиці приїхало багато журналістів як із Криму, так і з Донецька, Луганська. Нині в Києві сформувалася своєрідна діаспора журналістів-правозахисників-кримчан. Ми всі разом висвітлюємо реалії життя у Криму, особливо ті, що стосуються порушення прав людини. Російські закони дуже відрізняються від українських. Відповідно, люди страждають від них. Так, у Російській Федерації обмежене право на проведення мітингів. У Криму обмежують роботу українських журналістів і виживають тих, хто ще лишився. Без будь-яких на те причин людину можуть назвати екстремістом, терористом і її почне переслідувати ФСБ. Те, що в Україні називається журналістською розвідкою або критичним матеріалом, за російськими законами — це екстремізм і підривна діяльність, за яку можуть посадити за ґрати. Російська міліція почувається безкарною, бо сміливих журналістів, котрі критикували б її недобросовісну роботу,
немає. Саме тому українські журналісти, які ще лишилися в Криму, змушені працювати під псевдонімами, таємно повідомляти інформацію, котру ми потім тут опрацьовуємо. Незабаром до мене має приїхати чоловік із дитиною, яка вже закінчила школу. А взагалі, я кримчанка в четвертому поколінні, тож у мене там лишилося дуже багато родичів, друзів. На жаль, неможливо забрати сюди всіх», — говорить Ірина. Ірина Сєдова тричі була на Майдані й робила звідти для кримчан прямі включення. Висвітлювала події на кримському сайті, на що «кремльовські тролі» писали, що все це вигадки й неправда. А згодом почалися погрози й тиск на редакцію. Протягом останніх років у Криму Російська Федерація невтомно зомбувала людей. В інформаційну політику, яка розвивала патріотизм до Росії, вкладалися великі гроші. На свята організовувалися концерти, шоу, різноманітні акції. У більшості кримчан Російська Федерація асоціюється з Радянським Союзом, де все добре й дешево. За словами Ірини, в Керчі більшість людей (близько 70%) піддалася інформаційній політиці та свідомо підтримала референдум.
Але зараз, коли почався правовий безлад, позачинялися банки, в порти перестали заходити іноземні кораблі, поменшало туристів, а на прилавках з’явилися неякісні й дорогі продукти, у людей поступово відкриваються очі. Вони почали усвідомлювати свою помилку. І розмови про розчарування кримчан — не вигадки. Українське законодавство на території Кримського півострова вже не діє, а російське — до кінця не впроваджене. І, наприклад, кримські суди не знають, що робити зі справами, які були відкриті до так званого референдуму. «У Криму діє Кримська польова місія з прав людини, але правозахисники працюють підпільно. Адже дуже часто тут порушуються права людини і за українськими, і за російськими законами. З кожним днем ситуація стає дедалі гіршою. Сподіваюся, що дуже скоро кримчани навчаться бачити правду. Актуальною залишається проблема з продуктами. Не всі люди задоволені якістю й цінами російських товарів. Пенсіонерам підвищили пенсію, але ж і ціни виросли. Зокрема, в Керчі завжди були проблеми з водою. Ми отримували воду з Дніпра, і через поганий водопровід до нас доходили її «рештки».
Якщо у Криму повністю відключити воду, то це призведе до неврожаю, занепаду сільського господарства. Цьогоріч там пропав урожай рису. Хтось із кримських аналітиків писав, що від туризму прибуток отримували тільки 5-10 відсотків населення. А більша частина людей живе за рахунок сільського господарства. Тож коли не буде чим поливати поля, це може призвести до занепаду економіки півострова», — розповідає журналістка. Безробітними залишилися у Криму вчителі й викладачі української мови та літератури, історії України, українського права. Страждає від нових законів бізнес. У зв’язку з війною на Сході Крим потроху відійшов на другий план. Але не варто забувати про українців, які живуть там. Треба писати про Крим і надалі», — переконана Ірина. Проте Ірина Сєдова й Костянтин Скоркін переконані, що окуповані Крим та Схід рано чи пізно знову стануть українськими. Журналісти звернулися до всіх небайдужих українців із проханням допомогти й підтримати тих, хто під тиском сепаратистів змушений був покинути рідні домівки та шукати прихистку в інших містах. Валентина НАУМЕНКО
