31-однорічний настоятель парафії Української греко-католицької церкви у Чернігові Роман Халус щоденно проводить богослужіння та молиться за мир в Україні, за наших захисників та своїх парафіян. Від початку російського вторгнення його храм став прилистком для 60 людей. Паралельно священик займається волонтерством: розвозить їжу та підвозить людей на власній автівці. Роман Халус служить Богу 6 років. Він з багатодітної родини, родом з Івано-Франківщини. Як змінилося життя священика з початком війни, він розповів у проекті «Монологи блокадного Чернігова».
Війна для мене розпочалася коли я був у монастирі. Я почув сирени і відразу сів у машину та поїхав у місто подивитися, яка ситуація. Я відвідав тих людей, з якими міг поспілкуватися про ситуацію. Близько обіду, коли була повітряна тривога, звернулися наші сусіди, що живуть біля монастиря, чи можна сховатися у наших підвалах. За дві години у нас назбиралося 60 людей. Відтоді частина людей виїхали, частина живе тут, бо немає куди їхати. Разом нам безпечно, у церкві Божа сила нам допомагає. Немає відчуття, що у нас війна.
Звичайне побутове життя з перешкодами, які роблять нам вороги. Наша праця спрямована на волонтерство. Як священник я став більше відвідувати наших парафіян. Зараз, у першу чергу, дбаю, щоб у нашому монастирі були продукти, щоб були належні умови для проживання, оскільки 40 осіб проживає у монастирі.
Допомагаю людям з їжею. Зі Львова наш священик координує і надсилає гуманітарну допомогу, і ми частково цю допомогу розподіляємо між людьми, які опинилися у складних життєвих обставинах. Також маю транспорт, займаюся перевезенням людей по місту по їхніх потребах, також доставляю їм їжу, все необхідне. Ми також долучаємося до ініціативи, коли родичі давно не мають зв'язку з рідними. Ми їдемо по адресах і дивимося, що з людьми. Щодня маємо по 2-3 запити. Сьогодні 4-ро священиків були у пологовому будинку, благословили матерів, дітей - усіх, хто там перебуває. Заспокоїли їх. Тиждень тому теж відвідували пологовий будинок. Відвідали онкодиспансер. Наші люди, які зараз у монастирі - здавали кров. Зараз пробуємо плести сітки.
Від початку війни наші люди стали відкритішими.
Ми з ними знайшли “точки перетину”. Люди стали відкритими і я чекав, що у нас піде такий діалог. Вони, як були хорошими, так і залишаються. Також від початку війни люди стали дружніми. Всі зі своїх домівок приносять продукти, хто які має . Кожен приносить сюди. Коли люди побачили, що у нас є зайве - почали хлопцям готувати на блокпости.
Я живу у монастирі. Живу разом з людьми, які тут у нас. Ми маємо протягом дня три богослужіння. Люди сповідаються, причащаються. Хрестимо дітей вдома, вінчаємо людей. Тобто, як священник - виконую свої обов'язки. Маю духовні розмови як у місті, так і в монастирі. З блокпостів хлопці заходять помолитися. Ось так в принципі виглядає моє життя. Встаю о 6 ранку. Спілкуюся з людьми, читаємо, співаємо пісні під гітару і деколи навіть забуваємо, що довкола війна. Наші люди у підвалі жартуючи кажуть: «Є триста спартанців, а ми тридцять постояльців, які після війни зберуться і об’їздять цілу Україну». Тут, у підвалі, вже дві дівчинки відсвяткували своє день народження. Всі один до одного проявляють увагу. Ми якось вже всі стали рідними.
Мені в принципі важко глобально судити, чи люди всі здружилися, але у нас тут - так.
Від обстрілів ховаюся у підвалі нашого монастиря. Зараз ми облаштували це приміщення для проживання людей. Протягом дня люди виходять на вулицю, пораються на кухні, займаються волонтерством.
Нас підтримують священики з інших країн. У нас тут є священик, який має бельгійське громадянство. Він має монастир у Брюсселі і він інформує напряму. Всі ці відео розходяться і їх перекладають священики у Європі. Підтримка шалена. Вони готові всіма способами нас підтримати. Я спілкувався з єпископом з Німеччини про цю ситуацію. Він послухав і каже : «Те, чого німців навчати потрібно місяць, українці налаштували за один день». Це велика підтримка для нас, українців.
Що мене вразило? Знаєте, болюча історія, коли хлопчик 8 років отримав повідомлення від людини, яка думала, що це номер телефону її мами. Там було повідомлення: «Мої співчуття, тато загинув. Земля йому пухом». Він це прочитав, так як про свого батька. Дуже така глибока і болюча історія.
Історії людей, які тут були - просто унікальні.
Як ми за них переживали. Навіть у комендантську годину ризикували, щоб поїхати їх забрати з небезпечного місця.
Болючими були трагічні історії. Наприклад, нещодавно писала мені знайома, що вона не може зв'язатися зі своїми рідними 5 днів. Мені дали адресу і я поїхав. Я йшов вулицею, вона була просто зруйнована. Я йшов вулицею і думав, що я потім буду казати цій знайомій, якщо її рідні мертві. Слава Богу, її рідні були живі. Болить за те, що люди мусять виїжджати, люди бояться.
Рідні хвилюються за мене. У перші дні вони зробили чергування. Кожен з них щогодини телефонував від ранку і десь до години 20.00.Зараз телефонують 4-5 разів на день, я коротко їм відповідаю. Вони в Карпатах, я звідти родом.
Я налаштований бути у Чернігові. Це моя місія. Я не сам тут. Тут священики з сім'ями, з піврічною дитинкою всі дні пробули під обстрілами. Це мене мотивувало. Людей не можна залишати, так велів Господь Бог.
Молитва має велику силу. Люди зараз особливо відчувають, як вона їх заспокоює, оберігає, дає відчуття, що вони не самі. Молитва за військових дає надію, що вони будуть не поранені,
не будуть вбиті. Цю силу зараз видно. Тому що люди зараз дуже близько на межі життя і смерті.
Молитва нам може допомогти. Молитва - це спосіб дати можливість Богу діяти. Потрібно прислухатися до свого серця і у молитві починати звернення до Господа Бога. Я рекомендую читати Псалми,Євангеліє, повторювати Ісусову молитву: Господи, Ісусе Христе, сину Божий, помилуй нас. Головне просити, щоб Бог спас нас, врятував. Це таке перше прохання, яке варто просити. У молитві ми не просто звертаємося до Господа Бога, а й до Діви Марії, всіх наших заступників, ангелів. І тоді людина починає бачити, що воїнів світла більше ніж воїнів зла.
Однозначно наші хлопці переможуть. Наші чернігівці готові місто відбудовувати. Коли ми переможемо - я поїду у відпустку.
Читайте також: Чернігівський музикант Саша Чемеров випустив пісню на підтримку українських воїнів
