Микола Любезний народився 26 жовтня 1988 року у селі Голинь у сім’ї Любові та Ігоря Він був середущим сином. Закінчивши школу, строкову службу проходив у танкових військах у місті Десна, потім працював на будівництві, повідомляють «Вікна».
У шлюбі з дружиною Іриною народилась донечка Анна котру батько дуже любив та тішився нею. Микола Любезний був дуже працьовитим, безвідмовним та товариським. Піклувався про свою матір, яка фактично самостійно виховала трьох синів.
Священник Голинського храму Покрови Пресвятої Богородиці отець Анатолій Козак розповідає, що коли до захисника телефонували церковні браття, то він ніколи не потребував допомоги, а коли відвідали на фронті, побачили, як їв мівіну та пив воду. Микола Любезний допомагав будувати церковну дзвіницю — ставив на третьому поверсі цеглу.
«Для Бога кожна людина цінна. Для нього вона — не просто цифри, статистика чи ще один загиблий. Кожна людина має своє ім’я, історію та родину, свою особливу усмішку, яку хтось буде пам’ятати ціле життя. Воїн-Герой Микола — 25 загиблий голинянин, що віддав своє життя у боротьбі за свободу. Він нагороджений високою відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотим хрестом»за те, що під кулями на своїх плечах виніс чотирьох побратимів. Це простий хлопець з Голиня, вулиці Вчительської, але з великим серцем, любов’ю до людей та України» — під час поховання зауважив отець.
1 вересня 2024 року Микола Любезний, попри поганий стан здоров’я, став на захист України. Захисник проходив військову службу на посаді командира гранатометного відділення роти вогневої підтримки аеромобільного батальйону. З літа 2026 року продовжував службу на Сумщині, де 21 вересня його серце зупинилося. У нього залишилися мама, два брати, донечка Анна, кохана Юля, з якою не встиг створити щасливу сім’ю.
Голинянка Ольга Вахрушева жила неподалік від Миколи, він був на два роки від неї старшим.
«Бачились нечасто, але завжди тепло вітались при зустрічі. Спокійний, добродушний, очі добрі… Сум збирає, світ обвалюється знову і знову при кожній такій звістці. На нашій короткій вулиці стільки уже загиблих. Через дорогу від мене Любомир Синяк, ближче до Миколи Петро Василів… Схиляю голову перед мамою Колі, надзвичайно гірко, дуже-дуже співчуваю… Вічна слава і шана Герою» — поділилася відчуттями Ольга.
Поховали Миколу Любезного на кладовищі рідного села Голинь. Незабаром його портретом буде поповнено Меморіал слави, де ще в січні 2026 року він сам бив у дзвін за загиблими односельчанами
