Від пустелі до лісу
Зарості верби тут чимось нагадують бамбуковий ліс. Суцільна стіна зі струнких стовбурів тягнеться догори, залишаючи слабші паростки помирати й тим самим живлячи сильніших. Про товщу води, яка була тут понад два роки тому, нагадує трохи мулистий ґрунт та мушлі від молюсків. Мушлі на дні колишнього Каховського водосховища, жовтень 2025 року. Фото: Владислав Лесик / “Рубрика”
6 червня 2023 року російські військові вдалися до акту екоциду та підірвали Каховську гідроелектростанцію (ГЕС), спричинивши екологічну та гуманітарну катастрофи. Руйнування ГЕС призвело до витікання понад 70% води, що зберігалася у водосховищі. Через це затопило 612 км² на Херсонщині та Миколаївщині. У зоні затоплення тоді опинилися приблизно 40 тисяч людей.
Вода з водосховища внаслідок руйнування греблі потрапила у річище Дніпра, а згодом у Чорне море. Вона несла та розмивала будівельні матеріали, забруднення з промислових об’єктів, ферм, скотомогильників, кладовищ та вигрібних ям, погіршуючи зокрема санітарну ситуацію в регіоні.
Тим часом саме водосховище осушувалося,
і вже за 17 діб після підриву греблі більша частина його площі була повністю безводною. Тоді лунали побоювання, що мул, який накопичився на дні сховища, буде висихати й розвіюватися, а деякі ділянки колишнього гігантського резервуара води називали пустелею. Ділянки колишнього Каховського водосховища без рослинності, жовтень 2025 року. Фото: Владислав Лесик / “Рубрика” Ділянки колишнього Каховського водосховища без рослинності, жовтень 2025 року. Фото: Владислав Лесик / “Рубрика”
Утім, дно колишнього Каховського водосховища не стало Сахарою. Уже під час першої експедиції на Херсонщині, через три тижні після підриву, група вчених виявила 10 видів рослин на дні висушеної водойми. У жовтні 2022-го виявлених видів було 68, а рослини покривали половину дна. Врешті, у травні 2024-го вчені зафіксували 147 видів рослин.
Одну з ключових ролей тут відіграє верба, яка є домінантним видом. Саме для дослідження росту й розвитку верби у жовтні 2025-го зібралася чергова експедиція науковців на дно водосховища.
Еволюція верби
Чому верба? Пояснення доволі просте. Саме у період,
коли окупанти підірвали ГЕС, відбувалося дозрівання насіння цього дерева. Іван Мойсієнко, завідувач кафедри ботаніки Херсонського державного університету (ХДУ) та один з учасників експедиції, наголошує, що насіння верби має схожість, тобто здатність до проростання, максимум півтора місяця. Отож, якби росіяни здійснили злочин в інший період, восени чи взимку, то була б ймовірність, що дно сховища заросло іншими, адвентивними (чужорідними) видами.
Але обставини склалися інакше, і нині Мойсієнко досліджує зарості верби, висота яких подекуди вже сягає семи метрів. Робить він це зі своїми колегами — завідувачем відділу екології та геоботаніки Інституту ботаніки імені Холодного НАН України Яковом Дідухом та викладачкою ХДУ Анастасією Іосипчук.
У ході досліджень вчені закладають ділянки — виокремлюють певну площу з вербою, рахують кількість дерев на ній, щоб розрахувати густину, а також роблять заміри висоти та товщини окремих, типових особин для визначення середніх показників. Таких ділянок загалом 11 на трьох різних локаціях.
Хоч остаточні висновки робити ще рано,
але науковці вже бачать тенденції до розвитку й росту лісу. По-перше, ліс більшає. У травні 2024-го середня висота дерев стояла на позначці в три метри, а максимальна досягала понад чотирьох з половиною. Нині ж дерева в середньому тягнуться приблизно на п’ять метрів над землею.
По-друге, ліс природно рідшає. За три тижні після підриву дамби дно було всіяне саджанцями верби — на квадратний метр їх припадало в середньому 90. Вже на кінець сезону, восени 2023-го, ця кількість зменшилася до 23. Зараз за підрахунками вчених на закладених ділянках — уже до 10 “живих” дерев на квадратний метр.
“Живі” дерева — ті, що виграють конкуренцію у своїх сусідів за ресурси для росту, зокрема світло. Дерева, що програють боротьбу, врешті засихають і в майбутньому живитимуть переможців. Власне, так ліс і рідшає.
Такий активний розвиток верби може свідчити про можливість повернення до того рослинного покриву, який існував тут до створення водосховища у 50-х роках минулого століття, на території Великого Лугу. Ця зона тоді була найбільшим комплексом заплавних лісів та водно-болотних угідь серед степів України.
Яків Дідух пояснює: вербові ліси — як той, що росте нині на дні сховища — насправді живуть недовго. У 80 років вони вже виходять на стійку стадію, а старі особини — відмирають. Тоді під кронами верб може почати рости дуб, утворивши через кількасот років заплавні дубові ліси. З таких лісів, каже Дідух, робили козацькі чайки, адже тут дуби ширші, ніж на рівнині.
Утім, науковці кажуть, що чекати на повернення ідентичного комплексу лісів та угідь тут не варто.
“Те, що було, вже не повернеться. Природа ніколи не повертається у вихідний стан — вона розвивається”, — пояснює Дідух.
Адвентивні види й не тільки
Окрім знайомих для колишнього Великого Лугу рослин, на дні водосховища фіксують й адвентивні (чужорідні) види рослин. Частина з яких є інвазивними, тобто агресивними, які можуть заважати розвитку місцевої флори. Це і канадська злинка, і американський клен, і кущова аморфа тощо. Але, каже Яків Дідух, це не та проблема, яку варто “дуже боятися”.
Вчені підкреслюють, що хоч ґрунтово-кліматичні умови для деяких адвентивних видів на дні сховища ідеальні, але ростуть вони місцями.
Крім того, їхнє поширення стримує верба, що зайняла цю площу.
“Тут наочно видно, що інвазивні види є, їм дуже хочеться туди, їм умови повністю підходять, але верба фактично їх не пускає”, — каже Іван Мойсієнко, стоячи на березі колишньої водойми. Айлант (у правому верхньому кутку фото) — ще один інвазивний вид на дні колишнього Каховського водосховища. Фото: Владислав Лесик / “Рубрика”
На одній з ділянок, біля якої зупиняються вчені, вербу видно не одразу. Адже перед нею простягаються зарості тамариксу — куща, який росте переважно в степах чи напівпустелях. У таких кількостях ця рослина зустрічається на дні водосховища вперше. Дідух бачить у цьому позитивний знак, адже тамарикс не є інвазивним видом і займає нішу між сухими ділянками дна та вологими, де росте верба.
До слова, рослинність на тих чи інших ділянках дає можливість оцінити, якими тут є ґрунти. Наприклад, вже згаданий тамарикс росте на “бідніших” ґрунтах, з нижчим рівнем ґрунтових вод. Очерет, який теж зустрічається на дні, заселяє “бідний”, але вже вологіший ґрунт. Власне, на місцях з очеретом росте менше верби,
адже вона “обирає” родючішу й вологішу землю.
Важливим спостереженням протягом експедиції стала знахідка на одній з ділянок виду верби, відмінного від домінантної верби червоніючої. І свою роль тут також відіграє ґрунт.
“Ми побачили, що це не так, як ми раніше вважали, нібито тут кругом гібрид білої верби й ламкої (червоніюча — ред.). Ми побачили, що є різні варіанти оцих гібридів верб. І залежно від того, який рівень ґрунтових вод, яке багатство ґрунтів, тут можуть заселятися різні види чи гібриди верб”, — пояснює Дідух.
Лишити чи затопити?
Уже у липні 2023-го, за місяць після підриву ГЕС, український уряд вирішив відбудувати електростанцію. Експериментальний затверджений проєкт складається з двох частин і розрахований на два роки. Перший етап — проєктування інженерних конструкцій та підготовка бази для відновлення. Другий етап, який має розпочатися після деокупації ГЕС, передбачає будівельні роботи. Але чи є доцільним це відновлення, яке може понести за собою затоплення новоутвореного лісу? Є низка аргументів, які виступають не на користь такого кроку.
Ще минулого року Яків Дідух навів дані,
за якими тодішній грошовий еквівалент рослинності на дні сховища становив 911 млн доларів. Затоплення спричинило б гниття біомаси та викиди 7,3 млн тонн вуглекислого газу в атмосферу. І ці показники з роками ростуть. Та й за Кримінальним кодексом втрата рослинності на великих площах може трактуватися як екоцид.
Також колишнє водосховище може стати прихистком для місцевої фауни. Поки Дідух, Мойсієнко та Іосипчук закладають ділянки для дослідження, над вербами пролітає птах, схожий на деркача. Це лише один з близько 60 видів птахів, які можуть тут проживати, — найбільше поміж інших лісів. За словами Дідуха, у вербових заплавних лісах може жити й до 450 видів комах, а також не обійдеться без ссавців:
“Тут почнуть ходити дикі кабани, єнотовидні собаки, борсуки, лисиці — будуть шукати мишей всяких. Тобто процес піде”.
Що ще може запропонувати вербовий ліс? Інтенсивне поглинання вуглекислого газу та продукування кисню. Це, пояснює Дідух, сприяє протидії глобальному потеплінню.
Утворення гумусу та ґрунтоутворення шляхом розростання кореневої системи.
Очищення ґрунтів водосховища від забруднення,
зокрема цинку та міді, які виявили в осушеному дні. Окрім того, існують відомості про здатність верби очищати ґрунт від нафтопродуктів. Тобто верба має значну природоохоронну та екологічну цінність. За словами Якова Дідуха, верба вважається одним з кращих видів швидкого відновлення природних екосистем. А це, до слова, збігається з баченням європейських країн щодо розвитку біорізноманіття. “У природних екосистемах утворюються ґрунти. У цих ґрунтах депонується (накопичується, — ред.) оксид карбону, так само він накопичується в тілі багаторічних рослин. Тож найпростіший спосіб зменшити його вплив — це зменшити, наприклад, площу полів, антропогенно порушених ділянок і відновити дику природу. У ЄС це зрозуміли, там планують 10% полів до 2030 року перестати обробляти й відновити там природні екосистеми: ліси, болота, степи, луки”, — пояснює Іван Мойсієнко.
Таке прагнення зафіксоване у Стратегії біорізноманіття ЄС до 2030 року. У документі йдеться, що природні екосистеми, окрім депонування вуглецю, “запобігають ерозії та виснаженню ґрунту, фільтрують повітря і воду та підтримують адаптацію до зміни клімату”.
Але чи є така важлива природна ділянка достатньо захищеною? Не зовсім. З одного боку, річкові вербові ліси та болотна рослинність захищені на європейському рівні четвертою резолюцією Бернської конвенції, до якої Україна доєдналася у 1996 році. Цей документ вимагає у країн-учасниць ідентифікувати та захищати важливі природні території. Окрім того, у 2021 році Каховське водосховище було у переліку територій Смарагдової мережі — системи конкретних територій країн-учасниць Бернської конвенції для виконання її вимог.
З іншого боку Іван Мойсієнко підмічає, що в Україні Бернська конвенція має обмежене застосування, адже в нас досі не ухвалено закон “Про території Смарагдової мережі”. У Верховній Раді відповідний проєкт зареєстрували ще у 2020 році, але він досі на етапі розгляду. Документ спрямований на виконання Україною зобов’язань за конвенцією.
“Закон про Смарагдову мережу треба обов’язково ухвалити. Не тільки для вербового лісу на водосховищі, а і взагалі для збереження природи в Україні”, — наголошує Мойсієнко.
Вода для фермерів
Останні ділянки у межах експедиції науковці закладають у Нововоронцовці на Херсонщині.
Цей населений пункт знаходиться не більш ніж за 15 км до окупованих територій, що пролягають на протилежному боці Дніпра. Почасти сюди долітають ворожі керовані дрони. Але в день експедиції вітряно, тож загрози немає.
З певними зусиллями звідси можна розгледіти обриси Енергодару. Але якщо раніше ці населені пункти розділяло плато води, то зараз велику частину цієї площі займає вербовий ліс. Вид на лівобережжя з Нововоронцовки. Фото: Владислав Лесик / “Рубрика”
Директор комунального підприємства у Нововоронцовці Сергій Пилипенко розповідає, що підрив ГЕС вже через тиждень призвів до обміління свердловин, розташованих на березі сховища, що вплинуло на водопостачання. Але за підтримки держави та міжнародних донорів у населеному пункті вже пробурили сім нових свердловин. Їх ще не використовують на 100%, але для частково стабільного водопостачання цього вистачає: 60% Нововоронцовки має цілодобовий доступ до води, а 40% — отримує воду за графіком.
Пилипенко зазначає, що також у селищі замінили 10 км водогону. Планують замінити ще п’ять. Після цього, каже директор підприємства,
особливих втрат води не буде, і при стабільному джерелі у населеному пункті буде стабільне водопостачання.
Директор місцевого комунального підприємства Сергій Пилипенко розповів, чи хочуть люди повернення водосховища. Він припускає, що більшість — за відновлення. Але причини досить прості — місцеві банально звикли до водойми, що постійно була поряд. Сергій Пилипенко. Ілюстративне фото: Владислав Лесик / “Рубрика”
“У період, коли створювали Каховське водосховище, для тих людей, які тут жили, це була трагедія. Вони це описують як важкий період. Адже вони тільки відбудували все після війни, як їм довелось самим руйнувати будинки для створення водосховища. Зараз же, думаю, просто такий період — люди звикли, що є «море», а тепер його немає, і здається, що без «моря» взагалі життя немає”, — каже Пилипенко.
Але подібних думок дотримуються точно не всі. Юрій, місцевий агроном, залишив би ситуацію у нинішньому стані — адже тепер річище Дніпра прийшло у природну форму. Натомість створення Каховської ГЕС та подальші наслідки її підриву чоловік вважає втручанням у природу — спочатку комуністичного режиму,
потім — російського.
Із серйознішою дилемою щодо колишнього водосховища зіткнулися фермери у Нововоронцовці (й не тільки). Річ у тім, що через підрив ГЕС без води лишилося 94% зрошувальних систем на Херсонщині. За словами Сергія Пилипенка, 2025 рік для херсонських фермерів був екстремальним — “всі класичні культури, які вони раніше вирощували (зернові, олійні), всі засохли ще на періоді вегетаційного росту весною”.
Утім, чи справді виною тут лише водосховище й зниження ґрунтових вод, пов’язане з його осушенням? Іван Мойсієнко каже, що свою роль відіграють зміни клімату: підвищення температури, зменшення снігового покриву, зростання тривалості засух. Саме засухи могли бути основним цьогорічним фактором неврожаю для фермерів Херсонщини. До того ж скидати всю вину на Каховське водосховище не доцільно, адже на правобережжі Херсонської області сховище рідко використовували саме для поливу, каже Мойсієнко.
“Тож неврожай не через Каховку. Бо йдеться про ті поля, в основному, які не зрошувались з Каховки. А це тому, що зміни клімату відбуваються. І нам до цього треба адаптуватись”,
— пояснює Мойсієнко.
Чи значить це, що регіон взагалі не потребує зрошення? Зовсім ні. Але для цього не обов’язково відновлювати ГЕС у колишніх масштабах. Одного рішення тут немає, але є варіанти. Якщо говорити лише про Правобережжя, каже Іван Мойсієнко, то тут, до прикладу, прокладати канали до насосних станцій для зрошення можна безпосередньо з Дніпра.
А щодо необхідності водопостачання в районі колишнього сховища (для зрошування, забезпечення водою підприємств тощо), то, каже завідувач кафедри ботаніки ХДУ, ідеальний варіант для захисту довкілля — не перегороджувати річище Дніпра, а створити окремі сховища з водою на річках чи балках, що впадають в головну річку країни. Тут варто зважати й на технічні можливості реалізації такого плану.
Утім, усе це можливо реалізувати повноцінно лише після закінчення війни. Поки ж фермери Херсонщини мають адаптуватися до поточних умов — переходити на стійкіші до підвищення температури сорти або ж шукати нові культури для висаджування.