Херсонка Марія Савицька під час повномасштабного вторгнення втратила сина. 19-річний Андрій помер 14 лютого 2024 року від поранень, отриманих внаслідок російського артобстрілу Дніпровського району. Хлопець був курсантом фахового коледжу Херсонської державної морської академії. Планував стати моряком і мріяв подорожувати країнами. Марія Савицька говорить, час не лікує — ти просто вчишся жити з втратою. 14 лютого минуло два роки, як її син Андрій помер у реанімації.
" Спочатку ми мали його поховати, потім доглядати за могилкою. Потім я зрозуміла, що мені не можна здаватися. У мене батьки похилого віку. Хто з ними залишиться? Я вирішила, що буду жити, якось із цим справлюсь", — каже Марія.
Перші місяці було важко, але дозволити собі плакати і сидіти вдома вона не могла. Тому занурилась у роботу й зайнялася саморозвитком. Вирішила змінити професію. До лютого 2022-го Марія Савицька працювала бухгалтеркою, останні три роки — у торгівлі, а зараз хоче розвиватися у сфері бʼюті послуг.
" Незабаром почнуться курси. Така задумка у мене була вже пару років, та я все не наважувалась.
Згодом зрозуміла, що у наймі працювати вже не можу. Тому вирішила піти на курси, здобути іншу професію і працювати на себе", — розповіла жінка.
Її син закінчив четвертий курс фахового коледжу Херсонської державної морської академії. Планував стати моряком і хотів подорожувати світом. Андрій передчував свою загибель, говорить мати.
" Він завершив деякі домашні справи. Бойлер відремонтував, купив машинку, підстригся. Привів до ладу якісь власні справи. Десь за місяць до трагедії у розмові з ним промайнула така фраза: "Коли я помру, я хочу, щоб на тому місці росло велике дерево". Ми з мамою тоді озвались: "Та як це? Ти що, Андрій? Як це ти помреш?" — згадує Марія.
Втрата сина змінила її власне ставлення до життя, розповіла жінка. До повномасштабної війни вона була впевнена у своїх планах, діях, безпеці.
" Зараз я теж будую плани, щось роблю, займаюсь справами. Але знаю, що все це може обірватися в один момент. Немає ані надії, ані впевненості. Звичайно, це забирає багато життєвих сил. Психологічно важко щось вирішити, налаштуватися", — поділилася вона.
Відволікатись і долати стрес Марії допомагає спорт. Другий рік вона відвідує групові заняття з йоги, займається також вдома. Має двох котів — Малюка та Сєню. Вони не дають їй сумувати, говорить жінка.
" Вони відчувають настрій. Коли я плачу, або ще навіть не почала, вони вже знають і йдуть мене жаліти", — сказала Марія.
Вона додала, що виїжджати з Херсона не планує. Не може залишити літніх батьків та могилу сина.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram та YouTube.
