«З Україною в серці». Під такою назвою в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї відкрилася виставка живопису заслуженого художника України Юрія Пацана. На його полотнах Україна постає не просто мальовничим краєвидом. Вона — жива, рідна, тепла. Та, яку митець носить у серці: з безкраїми полями, тихими селами, працею людей і спогадами, що повертають у дитинство.
Євгенія Антонюк, керуюча справами виконавчого комітету
Ірпінської міськради:
«Від них дійсно пахне Україною, пахне дитинством. Адже кожен з нас якщо не народився у селі, то десь точно мав бабусю, дідуся, куди відвозили на канікули. Тому – для мене тут все про Україну. Може хтось скаже, що в усіх країнах однаковий пейзаж. Ні. Таких як тут у нас – немає»
У пейзажах Юрія Пацана — не лише щедрість української природи, а й те, що робить її по-справжньому нашою: традиції, обряди, щоденна праця, простий і водночас глибокий світ сільських людей. Художник ніби зупиняє мить — щоб ми могли роздивитися її, відчути і не втратити.
Мирослава Муха, начальниця відділу культури, національностей та релігій ІМР:
«Відчувається така щира і справжня любов до України, до своєї рідної землі. Я полюбувалася роботами пана Юрія, і таке враження, наче побувала у своєму рідному краї, де я народилася, де я виросла».
Сьогодні роботами художника милується не лише Україна.
Його полотна беруть участь у найрізноманітніших вернісажах — в Україні та за кордоном, виставляються на мистецьких аукціонах. Його впізнають за особливим авторським почерком. Та шлях Юрія Пацана до малярства почався зовсім не так, як можна було б подумати. Його дружина Тетяна зізнається: якби не каліцтво, можливо, чоловік ніколи б і не став художником. Майже 30 років тому Юрій потрапив в автокатастрофу. Вона і всадовила його на крісло колісне.
Тетяна Пацан, дружина художника:
«Те, що він себе чимось займе, не здасться — у цьому я була впевнена, бо в нього такий характер. І коли хірург сказав мені: «Їдь на Узвіз і купуй фарби», — я трошки була здивована. Кажу: «Чому фарби?» Каже: «Бо в нього є уява і він буде малювати». Кажу: «Які фарби? Акварелі?». Каже: «Зразу купляй олійні фарби».
Реабілітація через мистецтво стала для Юрія Пацана не лише рятівним кругом, але й новою дорогою, опорою і справою всього життя. Там, де обставини поставили межу, він знайшов простір для свободи — на полотні.
Юрій Пацан, заслужений художник України:
«Спочатку попросив свого тестя збити мені мольберт. Навіть не так було. З плінтусів ми з дружиною вдома збили такий станок, де можна було поставити полотно. Випросив у дружини скатертину, щоб натягнути на підрамник. Дізнався, що таке підрамник. Література про це є, і, слава Богу, пишеться. Ґрунтував».
За своє творче життя Юрій Пацан створив понад 2 тисячі картин.
І це особливо вражає, адже професійної художньої освіти він не має. Зате має власний погляд на світ — і принципово не хотів втрачати його, наслідуючи когось іншого.
Юрій Пацан, заслужений художник України:
«Мені казали професійні художники: «Одягай окуляри, дивися, коли малюєш, через призму, щоб картина була розвита. Відходиш на 5 метрів — і там будуть бачити, і тому подібне». Розмитості сьогодні у світі багато. Стільки вже розмитостей, абстракцій і тому подібного. Я хочу, щоб реальне життя було на моїх картинах. Тобто — зрозумілим».
Юрій Пацан каже, сьогодні його дипломи — це глядачі його картин. Люди, які зупиняються біля полотен, упізнають у них щось своє — рідний краєвид, дитинство, дім, Україну, яку хочеться берегти.
Мирослав Латинник, настоятель парафії Різдва Пресвятої Богородиці:
«Це є дійсно талант художника — передати, хоч він і прикований до візочка, цю красу для нас, щоб ми могли бачити красу нашої землі, нашої України — наскільки вона багата і чудова».
Наталія Дидикіна, директорка Ірпінської дитячої школи мистецтв ім. М. Вериківського:
«Сьогоднішня виставка справила дуже теплі й приємні враження. Ми вже трохи сумуємо, що завершується літо. Але радіємо, що буде осінь, і вона буде такою багряною, як на цих полотнах, які також гріють душу. Те тепло, яке передає майстер, відчувається в кожному дотику його пензля».
Юрій Пацан живе разом із сім’єю в Чабанах на Київщині. Проте Ірпінь для нього – місто не чуже. Свого часу він навчався тут в Індустріальному технікумі. А нині запрошує містян у свій світ, до щирої зустрічі з мистецтвом у якому любов до Батьківщини не потрібно пояснювати словами. Виставка триватиме до 12 вересня. Приходьте. Насолоджуйтесь.