Сьогодні в Ірпінському ліцеї «Мрія» згадують Віталія Димарчука. Тут він колись навчався, а тепер на стіні закладу з’явилася меморіальна дошка на його честь.
Олександр Пащинський, перший заступник Ірпінського міського голови:
«Ми відкриваємо меморіальну дошку пошани нашому захисникові, нашому герою Віталію Димарчуку — захисникові, який з самого дитинства проживав у нашому місті, навчався у школі №17, нині ліцеї «Мрія», а також працював у нашій громаді».
Віталій народився на Донеччині, але вже за рік його родина переїхала до Ірпеня. Саме тут минули його дитинство та юність. Після школи він вступив до Ірпінського індустріального фахового коледжу. Згодом працював техніком у лабораторії фізики прогнозування землетрусів.
Та найбільше Віталій любив час, проведений на природі.
Віталій Коваленко, заступник начальника відділу культури, національностей та релігій ІМР:
«Умів орієнтуватися за зірками, сонцем, завжди знаходив правильний шлях. Намет, казанок, знаряддя для риболовлі завжди були напоготові у його похідному рюкзаку».
Однокласники, друзі та близькі згадують Віталія як щиру та добру людину.
Тетяна Демченко, однокласниця загиблого захисника Віталія Димарчука:
«Хочу сказати, що наші зустрічі завжди були веселими. Віталя був дуже гуморним, мав золоті руки, у нього все кипіло: на уроках трудового навчання все робив. Що не візьметься — усе виходить. І хлопцям усім допомагав, у яких нічого не виходило».
Анна Бондаренко, приятелька родини загиблого захисника Віталія Димарчука:
«Ви знаєте, він був справжнім, класним і без фальші. Він мав неймовірну силу в руках. Міг перенести шафу, хоча для такої роботи мало б зібратися четверо чоловіків. Я обожнювала наші вечірні посиденьки. Ми збиралися разом, щоб обговорити історію, політику. Віталій мав феноменальну памʼять».
Під час бойових дій в Ірпені у березні 2022 року Віталій разом із дружиною залишався у місті. Навіть у найважчі дні він думав не лише про себе, а й про тих, хто був поруч.
Анна Бондаренко, приятелька родини загиблого захисника Віталія Димарчука:
«Від ударної хвилі у нас знесло дах і шифер. Віталій власноруч полагодив наш дах. У ті дні були сильні дощі, якби цього не сталося, ми б залишилися без житла».
Згодом Віталій став на захист України у складі 114-ї окремої бригади територіальної оборони Київської області. 8 травня 2024 року він загинув під Покровськом унаслідок ворожого мінометного обстрілу.
Лілія Клітко, однокласниця загиблого захисника Віталія Димарчука:
«Якщо когось не стає, ніхто не замінить його. Вибачте, я плачу, тому що на цій дошці я знаю багатьох, кого вже немає з нами. Усе, що ми можемо залишити — це памʼять про ті часи, коли ми збиралися однокласниками».
Анна Бондаренко, приятелька родини загиблого захисника Віталія Димарчука:
«Головне — це памʼять. Нехай росія знищує наші будинки, не дає нам спати по ночах. Але вона ніколи не зітре памʼять про загиблого друга».
