Київ

Наш останній Майдан?..

Проте зізнаюся, що у мене особисто є великі сумніви, що нинішнє керівництво країни здатне піти на такий принциповий діалог з власним народом, про що свідчать подальші спроби силового розв’язання кризи з усім тим уже добре відомим набором засобів силового тиску на Євромайдан у Києві та на місцях, які ми побачили і 30 листопада, і 1 грудня, і в останні дні в столиці. Дивуюсь, що у влади не спрацьовує тут навіть відомий інстинкт самозбереження і вона, видно, далі сподівається, що вся ця ситуація в державі розсмокчеться сама собою, не усвідомлюючи, що Україна після подій 30 листопада, 1 та 8 грудня вже інша.

Звичайно ж, у влади ще вистачить адміністративного ресурсу проводити так звані антимайдани, особливо на сході та півдні нашої країни, захистившись спецназом, приймати неадекватні рішення в стінах парламенту, продукувати однобокі інформаційні посили по телевізії у дусі кремлівської пропаганди, тиснути на підвладні засоби масової інформації, особливо на периферії. Проте ми ж з вами вже розуміємо, що питанням часу, і то найближчого, буде розвиток подій у державі за таким сценарієм.

І справа тут навіть не в реакції міжнародної спільноти на події в Україні, хоча це також дуже важливий фактор впливу на нашу владу. Нині вже справа у нас самих і в тому, що більшість з нас розуміє чи повинна розуміти, що це наш останній Майдан, поразка якого означатиме кардинальний відкат країни до диктаторського варіанту влади в нашій з вами країні. Якщо ми допустимо до такого драматичного варіанту розвитку подій, то тут я цілком погоджуюся з посланням із-за ґрат Юлії Тимошенко до Всеукраїнського віча 8 грудня в Києві, звичайно ж, нітрохи не ідеалізуючи цього політика: виборів президента 2015 року в країні не буде, як і не буде взагалі в нас уже ніяких виборів. Досить тут навіть подивитися, як проходить і працює нині наша обласна рада, як організовано діяльність виконавчої гілки влади в краї, щоб зрозуміти яким, так би мовити у найлегшій формі, буде наше самоврядування та владний устрій невдовзі, якщо українське суспільство з якихось причин проґавить цей свій шанс на оздоровлення та перезавантаження влади. Звичайно, на все, що нині відбувається в країні,

можна заплющувати очі, заривати від подіб-них крамольних думок голову в пісок, спробувати заховатись у власній родинній шкаралупі, але чи буде це виходом для нас, якщо Україна втратить і цю можливість на цивілізовану перспективу? Вочевидь, що ні.

Зрозуміло, що владі і в столиці, і на місцях треба сідати за стіл переговорів з представниками опозиції та громадянського суспільства, прагнути мирного розв’язання глибокої суспільно-політичної кризи в країні, яка, що гріха таїти, всі свої проблеми накопичувала протягом усіх років своєї незалежності і які загострились особливо різко в останні роки, коли в країні з усією очевидністю утверджується олігархічно-кланова модель суспільного устрою. Тож євроінтеграційний провал нашої влади став лише останньою краплею у вибуху “революції гідності”, як досить образно і вдало називають уже нинішні події в Україні. У ці дні ще залишається у Віктора Януковича та влади шанс зняти напругу в суспільстві, виконавши цілком реалістичні вимоги Євромайдану, відправивши, найперше, уряд Миколи Азарова у відставку, створивши натомість коаліційний Кабмін на чолі, скажімо, з тим же Петром Порошенком чи кимось іншим, що може задовольнити обидві сторони та країну, зрозуміло, випустивши всіх політв’язнів та жорстко покаравши тих силовиків, які причетні до безчинств у Києві та на місцях. Словом, потрібні принциповий суспільний діалог і зміни, а чи готова до них влада — це вже інше питання...

Богдан Теленько, http://proskuriv.info (http://proskuriv.info/)

Читайте ще