У Луцьку відбувся показ вистави «Старосвітські дідичі» за однойменною повістю Миколи Гоголя Спектакль презентували 22 жовтня в межах XXVIII Всеукраїнського конкурсу професійних читців імені Лесі Українки.
Захід відвідала журналісткаРайон.Культура
23 жовтня відбудеться III тур конкурсу читців. У програму увійшов майстер-клас для конкурсантів від голови журі, народного артиста України Тараса Жирка. Проте він вирішив, що кращою наукою для майбутніх акторів є спостереження за професіоналами. Тому прибув до Луцька з власною виставою й акторами.
«Мені здається, що найкращим моментом майстер-класу – дати початківцям-артистам подивитися і глянути, як цю справу роблять досвідчені. Принаймні, я так робив, тому вважаю, що це було ефективно. Так і я робитиму», – сказав Тарас Жирко.
Вистава входить до проєкту «Духовна репарація», у якому митці відстоюють суперечливі чи вкрадені Росією імена, які належали Україні. Робота над спектаклем починалася ще до повномасштабного вторгнення. Як розповів режисер, постановка – про наші взаємини з Гоголем, та проте, чий він зрештою.
«Ось у Києві йде війна за Чайковським Власне встановлюють, що він то має російське походження, але більше нічого. Інша річ з Гоголем. Він був у катастрофічно важкій ситуації, хоч був сучасником Шевченка який прийняв свій рішенець бути українцем. На відміну від Кобзаря, Гоголь працював тільки у літературній сфері, й з одним джерело «відлетів» від України», – промовив режисер.
Проєкт «Духовна репарація» має на меті відшкодування боргів у мистецтві. Режисер планує зробити цикл вистав про історичні постаті, серед яких – художник Ілля Рипін якого кличуть Рєпін.
«Я не прикриваюся авторитетами, але український мислитель, дисидент Євген Сверстюк сказав: «Ми всі так свого повіддавали, що віддати Гоголя було б трагічно»... Наприкінці ХІХ століття, московський мислитель і літературознавець Сергій Розанов писав: «Гоголь викрутив у російському державному кораблі якийсь гвинт, після якого почалося невпинне, послідовне і невідворотне потоплення російського корабля. Він відкрив кінгстону російської держави, після якої кримська війна вже не могла бути виграною, а доля Росії визначена». Хай так і буде!
», – зачитав Тарас Жирко.
У виставі занурення в історію XIX століття відбувається не одразу. Спочатку на сцену виходять наші сучасники – літня пара (ролі виконують Леся Бонковська та Ігор Гаврилів яка «щось не поділила між собою, тому вирішила поділити хату». Наратор називає їх Філемоном і Бавкідою Та рієлтор (Юрій Чеков який приходить до них оцінювати «батьківщину», радить привести її до ладу, зробити косметичний ремонт, а наступного дня він до них ще зайде.
Доки пара сперечається і про не наклеєні шпалери, і про пересолену їжу, на радіо починається вечірня програма з прочитання твору Гоголя (читає Борис Лобода Та як тільки чоловіка починає обурювати слово «Малоросія» замість «Україна», диктор змінює його:
«Я дуже люблю скромне життя тих усамітнених володарів убогих сіл, що їх у Малоросії звичайно називають «старосвітські».
– Малоросія, Малоросія! – Обурювався чоловік
– Тоді так говорили.
– А «Україна» не говорили! Не було такого.
«Я дуже любив скромне життя тих самотніх молодих, глухих сіл, що їх в Україні звичайно називають «старосвітськими».
І раптом вже пара на межі розлучення,
поглянувши у дзеркало, перетворюються на Афанасія Івановича Товстогуба та Пульхерію Іванівну Товстогубиху, «на обличчях яких святилась така радість, така щирість, що ти на мить забуваєш про всі свої незгоди і поринаєш у миле життя». У молоді роки Афанасій викрав Пульхерію, щоб одружитися, хоч її родичі не дуже хотіли видавати її за нього. Подружжя ніколи не мало дітей, але вони зосереджували усю увагу та любов один на одного, й завжди зверталися на «Ви».
Поглинуті любов’ю, вони й не помічали розкрадання добра їх же служницями, управителем і лакеями. Вони були вдоволені тим, що мали і на більше не претендували. Своїх гостей Товстогуби зустрічали з щирою щедрістю і турботою, що візитери, втомившись від частувань і питва мусили лишатися на ніч. Одним з гостей сім’ї став Микола Гоголь. Він зі сцени змальовує володіння Товстогубів та їх спільне життя, а чоловік з жінкою раз у раз переривають його, з щемом додаючи подробиці, як то роблять втішені й горді власники господи.
Пульхерія часто подавала трохи пересолену, пригорілу, чи переперчену страву, а Афанасій любив випити наливки,
проте вони не зважали на дрібні незгоди.
Передчуваючи власну смерть Пульхерія не думала ні про те, як вона відійде, ні про свою душу, а про свого супутника, якого залишає бідним сиротою.
«У ту сукню в малинову смужку мене не одягайте. Навіщо мертвому гарні сукні? А от вам, Афанасію Івановичу, вона знадобиться. Накажіть перешити собі з неї парадний халат, щоб, коли нагодяться гості, було, в чому вам їх пристойно прийняти....», – казала Пульхерія.
Вона з жалем покидала світ, лише тому, що не знала хто б мав опікуватися її чоловіком.
«Чуєш, Явдохо Гляди мені, як я помру, щоб ти гляділа панав свого, як рідне дитя. Гляди вдома, що на кухні готували те, що він любить… А я буду молити за тебе Бога. А якщо ні, то не будеш мати ні ти, ні твої діти благословення», – наказувала господиня.
Афанасій прожив ще п’ять років після смерті коханої, а одного дня, прогулюючись у саду, почув клич дружини. Невдовзі він помер, а останніми словами було прохання похоронити біля Пульхерії у парадному халаті.
«Філемон і Бавкіда – герої грецької міфології. Одного разу на землю вирішили спуститись боги у вигляді мандрівників і подивитися, як люди шанують, як вони живуть. Вони стукали в кожні двері кожного будинку, але ніхто в цьому селі не відкрив і не пустив їх. Тільки Філемон і Бавкіда пустили їх переночувати, на ранок, боги сказали, що вони їх винагородили. Обоє прожили разом у любові довгі-довгі роки, і померли води в день, і перетворилися на дуб і липу, а їхній будинок став домом любові”, – сказав наратор.
Запитання, до сучасного подружжя, чи будуть продавати хату, завершує виставу.
Читайте також Леся – це перемога: на Волині розпочалися фінальні тури Всеукраїнського конкурсу читців імені Лесі Українки
