На всеукраїнській учнівській науковій конференції «СпільноСТОРІЯ», яку провели Національний центр «Мала академія наук України» та історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, говорили про лірника з села Залюття Івана Власюка.
Старовижівська учениця Анна Шуляр стала її учасницею і представляла свою доповідь та презентацію про Івана Власюка у категорії «Постаті минулого: люди як творці ідей, культур та епох». Організатори конференції відзначили виступ старовижівчанки сертифікатом та подарунком. Про це написав Юрій Коваль.
«Старовижівщина споконвіку ховалась за густими лісами та болотами від гомінких історичних шляхів. Якихось значимих подій, що суттєво вплинули б на розвиток минулого Волині та викликали б пожвавлений інтерес у дослідників історії, на нашій території не відбувалося. Але природно-географічне розташування нашого краю, його віддаленість від великих міст та характерний консерватизм щодо суспільних змін зробили його унікальним в іншому плані: надзвичайно багатим на етнографічну й фольклорну спадщину, сповнену колориту прадавніх звичаїв та побуту»,
− написав Юрій Коваль.
Останній поліський лірник Іван Власюк (фото Олекси Ошуркевича, 1968 рік)«Чимало їх архаїчних фрагментів продовжували жити ще й донедавна. Тому надзвичайно важливо записати і передати нащадкам ці елементи матеріальної, духовної і традиційно-побутової культури наших предків, які зберігають пам’ять про минуле Старовижівщини, розкривають нашу самобутність», − ідеться в повідомленні.
Саме такі завдання ставлять перед собою слухачі секцій історичного краєзнавства та етнології, які функціонують у Старовижівському ліцеї. Так, ще минулого навчального року тепер уже одинадцятикласниця Анна Шуляр досліджувала життєвий і творчий шлях лірника Івана Власюка із села Залюття, збирала матеріали про нього, записувала спогади від його зятя, котрий у 50-х роках був і поводирем Івана Харитоновича, Петра Савчука. У секції етнології старовижівська учениця посіла друге місце на обласному конкурсі-захисті наукових робіт Малої академії наук.
Петро Савчук показує урочище, де колись був хутір, на якому він жив з Іваном ВласюкомУ першій половині ХХ століття Старовижівщина була одним із центрів лірництва,
яке є унікальним явищем української духовної культури, її реліктом, що посідає важливе місце в народній музичній традиції. У 20-х роках у Рокиті вдома у місцевого жителя Степана Рибачука (1881-1945) навіть діяла лірницька школа, де навчались незрячі музиканти з різних куточків Волині.
Степан Федорович допомагав їм освоїти не лише музичне мистецтво, а й молитви, професійні звичаї, етику, сліпецьку мову, якою вони між собою спілкувались. У Дубечному був лірник Андрій Курилюк У Глухах ще й до сьогодні старожили пригадують Пилипа Димарчука. На хуторі у Мокрому, що неподалік Залюття, жив Василь Марчук котрий також умів грати на лірі.
Як пише Юрій Коваль, серед них своїми здібностями до музики, багатим репертуаром найбільше вирізнявся саме Іван Власюк (1907-1991), якого вважають останнім лірником Західного Полісся, а, можливо, й усієї України. Свої мандрівки Іван Харитонович здійснював ще до кінця 60-х років. А після цього автентичне лірництво відійшло в минуле.
Ліра Івана Власюка, яка зберігається у Державному музеї театрального, музичного та кіномистецтва України у м.
Києві«Сьогодні лірницька творчість стала приваблювати дедалі ширші кола дослідників. Музиканти, які нині відроджують її академічно, зазначають, що на цей шлях їх надихнули почуті записи пісень Івана Харитоновича, дослідження його життєвого шляху. З’являються нові майстри, які популяризують лірництво, виготовляють інструменти, беручи за зразок ліру сліпого музиканта із Залюття, що зберігається у фондах Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України у м. Києві. 5 грудня 2024 року на 19-ій сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО це самобутнє народне мистецтво нашого краю офіційно визнали частиною світової культурної спадщини», − написав Юрій Коваль.
Із Петром Савчуком біля могили Івана ВласюкаНа Старовижівщині про лірництво мало хто що може розповісти, творчість Івана Власюка взагалі невідома, ніколи ні на яких заходах не відтворювали пісні Івана Харитоновича, навіть самі рідні не здогадуються, що його ім’я звучить на вустах багатьох дослідників народної культури України.
«Треба визнати, що зникнення цілих пластів нашої історії, автентичної народної культури – процес, на жаль, невідворотний, оскільки відходять у вічність живі їх носії – сільські дідусі і бабусі, а з іншого боку йде наступ глобалізації та сучасних технологій. Тож поки є можливість пролити світло на сторінки нашої минувшини, глибше пізнати духовну і матеріальну культуру наших предків, треба досліджувати ці народні скарби і тим самим формувати неперервність пам’яті поколінь», − ідеться в повідомленні.
