Володимир Павлік «Світ змінюється не гучними деклараціями. Він змінюється малими впертими кроками. Поїздками. Розмовами. Мостами. Навіть якщо їх спершу не видно» – це рядки з нової книги «Невидимі мости» яку презентував у Луцьку волинський народний дипломат, меценат, письменник, волонтер Володимир Павлік
Живий діалог розгорнувся у бізнес-центрі 9 серпня. На неформальну зустріч із автором завітали митці, медійники, правники, історики, учасники Міжнародного проєкту культурно-професійних обмінів, а також читачі та шанувальники літературної творчості Володимира Йосиповича. Модерував захід журналіст, видавець, режисер Василь Ворон Серед гостей – кореспондентка Район. Культура.
«Невидимі мости» – дев’ята книга у творчому доробку автора, яка належить до «інформаційно-публіцистичного жанру», за влучним визначенням журналістки Ніни Долінчук поряд із лавсторі «Гандзя», біографічним нарисом «З вами буде говорити скульптор», художньою прозою «Paroles, paroles», збіркою для дітей «Майже казкові оповідки про скульптора» та іншими творами. Одним із тих, хто спонукав Володимира Йосиповича до творчості,
письменництва – давній друг Василь Ворон
І дійсно – описані у книзі «Невидимі мости» реальні історії народної дипломатії сталися за участю закордонних та українських фахівців у поважних локаціях: у Верховному суді Королівства Швеції, Судовому кварталі Люксермургу, Комерційному суді французького міста Грасса, Державній раді Франції, Федеральному суді претензій у США, Амстердамському суді, Європейському суді з прав людини у Страсбургу та багатьох інших інституціях. Та поряд з інформацією про реалії роботи цих установ – влучні спостереження, іронічні зауваження, яскраві несподіванки й непротокольні діалоги. Читається захопливо, як пригодницький роман!
Візуальною окрасоюобкладинки книги став затишний міський пейзаж із зображенням моста відомого українського аквареліста Анатолія Казмірука Його легкі ілюстрації також гармонійно доповнюють зміст тексту. Завдяки цьому художньому оформленню книга отримала делікатний шарм, який відразу занурює читача в атмосферу подій на європейських вулицях.
За кожним друкованим рядком книги стоїть масштабна праця всього життя Володимира Павліка – Міжнародний проєкт культурно-професійних обмінів,
який він заснував 23 роки тому з особистою мотивацією побачити світ таким, який він є, без пропаганди й упереджень. Героями подій на сторінках книги були реальні люди – українські юристи, стоматологи, ветеринари, інші спеціалісти, які до нього долучилися. «Я не мав повноважень. Не мав бюджету. Не мав державного мандату. У мене був телефон. Список контактів. І слово, за яке відповідав», – відверто відкриває організаційне закулісся автор проєкту і книги. І цей приклад надихає людей на дії.
Про свій досвід будування мостів розповів учасник проєкту, суддя Конституційного суду України Петро Філюк «Розумні люди мости будують, а не руйнують… Я був перші місяці на посаді голови Апеляційного суду, і приїхала делегація суддів з Польщі. Вони сказали, що треба підписати угоду про співпрацю. Я зібрав усіх колег, а вони сказали, що це неможливо – треба робити через Міністерство, Верховний суд і далі. Я попросив показати той договір і підписав його – при всіх. Це спрацювало!.. Цей місток було збудовано, через нього пройшло багато людей».
Окремою темою зустрічі стала багаторічна дружба та співпраця Володимира Павліка з осередком волинських художників.
Він є частим гостем, а також організатором виставок у Галереї мистецтв Волинської організації Національної спілки художників України, підтримує митців, купує їхні роботи, презентує їх музеям.
Про цю щедру меценатську діяльність розповів голова правління ВО НСХУ Володимир Марчук Він також став укладачем фотоальбому-візитівки про багатогранний життєвий шлях Володимира Павліка. Ось так виник міцний місток з регіональними і закордонними митцями – це спілкування триває донині.
Справжньою перлиною книги «Невидимі мости» є розділ «Вислови, афоризми, думки, жарти», у якому на повну розкривається особливе світосприйняття автора. Вони виходять за рамки влучних фразеологізмів і транслюють філософський, життєлюбний і водночас делікатний погляд Володимира Йосиповича на тонкі нюанси людських стосунків.
З легкою іронією та проникливістю він ділиться цими спостереженнями, які вже стали «брендом» для читачів у соцмережі. Вони спонукають посміхнутися, замислитися про головне, дещо в собі переглянути й переконатися: вміння бачити світле й говорити про складне з гумором – це також мистецтво будувати мости між людськими серцями:
«Прагніть різноманітності! Творіть спогади. Ігноруйте сірість. Відчуйте свою значимість. Зустрічайтесь з друзями. Інвестуйте в дітей. Додайте кольору у сірі будні…». А фірмова трикрапка Володимира Павліка між словами – це запрошення задуматися… уявити… заглибитися…
З книгою в руках вітала автора медійниця Катерина Той поділилася кількома цікавими їй рядками з прочитаного. Приємно було бачити, як афоризмотворенням надихнулися присутні – спонтанно «вилетіли» кілька яскравих виразів. Запам’яталося «Павлік дорівнює свобода» від Ніни Долінчук та її розповіді про те, як Володимир Йосипович вміє згуртувати навколо себе талановитих людей, без вказівок «зверху». А письменник додав, що свого часу спостерігав, як крилаті вислови народжувалися у славетного луцького скульптора Миколи Голованя
На презентації Володимир Павлік показав численні фото європейських зустрічей, а також сувеніри й фотоальбоми з мандрівок, зробив кілька подарунків своїм гостям. Він сердечно подякував за сприяння й підтримку редакторам Ігорю Павлюку й Миколі Волошину а також Юлії Колесник, Євгенію Макарі, Миколі Паламарчуку, Віктору Білотіну, Анатолію Войтовичу, Тихону Павлюку, Володимиру Дмитруку, Ігорю Мельнику, Олександру Смоличу, Миколі Кропивницькому.
Люди різного віку й професій – суддя, дівчинка, барбер, юний спортсмен – виходили до мікрофона й розповідали про спілкування, спільні події та враження від книг. Саме ці історії стали одними з особливо цінних моментів події.
Звучала музика у виконанні піаніста Мікаеля Гюлазяна та співака Юрія Поліщука
Понад три години розмов, спогадів, музики й історій завершилися автограф-сесією, але сама зустріч, здавалося, не закінчувалася. Люди ще довго не розходилися, спілкуючись поза мікрофоном. Мабуть, в цьому і є головна сила «Невидимих мостів»: вони не потребують протоколів, дозволів і вказівок. Достатньо одного кроку назустріч і готовності почути один одного – і відстань між людьми стає меншою.
