«Тут є скульптури на всі смаки, усіх пластичних стилів. Я експериментував постійно. Мене порівнюють з Антоніо Гауді. Та у нього свій стиль, а я Микола Головань і у мене свій стиль. От стоїть кам’яна ваза. На вигляд їй років 300, а насправді всього 25. Просто я навчився це так робити», - веде Головань.
Луцький Гауді визнає приналежність до львівської школи скульптури, адже саме у місті Лева він здобув художню освіту.
«Я щасливий тим, що мав Львівську школу. Я застав ще тих старих майстрів, Прекрасних професіоналів. Не було би Львова, не було б цієї хати. Там прекрасна архітектура. І у мене ці стилі вгадуються – трошки бароко, трошки ренесанс, трохи готики, трохи модерну, трохи всього», - каже митець.
Свої роботи Головань намагається вписати в архітектуру. Це він робить для того, щоб зберегти свої роботи, бо виставка, каже, постоїть і забирай, а тут завжди видно буде:
«Тільки в паркані понад сотню скульптур вмонтовано, а паркан же двохсторонній. Інколи сам дивуюся: невже це доводилося самому мені робити?».
Найкращим своїм твором Микола Микитович вважає барельєф зі зображенням власної сім’ї:
«Тут над дверима у мене сім’я виліплена. То одна із кращих моїх робіт. Краще я вже нічого не зроблю. То моя сім’я, двоє дітей, дружина і я. А я, як Атлант, то все тримаю», - розповів скульптор.
За матеріалами: Слово Волині
