19 березня 2023 року на війні з російськими окупантами загинув 33-річний Герой Віталій Бокій з Цуманської громади Луцького району. Його дружина поділилася спогадами про свого чоловіка.
Її розповідь на своїй сторінці у фейсбуці опублікував Олександр Кобилан
Із Віталієм Анастасія познайомилася у перший день Воскресіння Христового 12 квітня 2012 року на дискотеці в сільському клубі. На той час вона навчалася у 8 класі. Згодом вони почали зустрічатися.
«Він їздив на роботу в столицю, потім в Польщу, згодом знову до Києва подався. Різдво 2015 року подарувало нам заручини. 26 червня 2015 року ми зареєстрували шлюб, а 20 вересня 2015 року відсвяткували весілля». - розповідає жінка.
Анастасія пригадує, що у них із чоловіком було спільне бажання - пожити для себе, збудувати власний дім, у подорожах пізнати світ.
19 січня 2023 року в їхній дім принесли повістку. До цього Віталій декілька разів намагався потрапити на фронт, але доля вкотре його зупиняла.
«Добровольцем більше не піду. А як прийдуть орки додому, то хто захистить?! », - казав він.
«Ми прожили з Любим майже вісім років.
Останні півтора, ми об' їздили місця, які були близькими нашим серцям. Ми подорожували, як ніби востаннє. На думку приходило розуміння : як не поїдемо тепер, то вже ніколи...», - ділиться спогадами Анастасія.
24 січня 2023 року рідні випровадили Віталія в Ківерці на збірний пункт, а 25 січня -- на Тучинський полігон. Там він був три тижні на навчаннях.
Дружина з батьками двічі провідували його. Віталій за кілька днів до відправки повідомив дружину, що орієнтовно 15-16 лютого їде на Схід.
«Я в останню поїздку до нього поїхала сама. І це були наші останні миттєвості, коли ми були разом тут, на Землі... 15 лютого 2023 року, як і було передбачено в планах, вони поїхали на фронт. 16 лютого прибули на полігон поблизу передових позицій. Несподівано швидко наближався визначений зверху час... Віталик свідомо мене беріг від хвилювання, знаючи, що я при надії. Він був у штурмовій групі і це завдання вони виконували не вперше. Сказав, що йдуть на бойове завдання о 6 ранку, щоб допомогти своїм. А насправді вони ходили о 1 ночі. Троє у них були поранені. Я не випитувала у нього,
що в них було. Спитала лиш, чи все в них добре», - розповідає дружина Героя.
16 березня 2023 року в телефонній розмові Анастасія повідомила коханому, що в них буде син...
Увечері, о 18 годині вони вчергове пішли на штурм ворожих позицій. Чи повернуться, ніхто з них не знав. Через годину Віталій зателефонував і попросив нічого не питати, сказав, що любить їх усіх. Згодом стало відомо, що їхнє завдання відмінили з причин нестійкого зв'язку.
За день до загибелі Героя, 18 березня Анастасія востаннє говорила з чоловіком по телефону.
«Я почула такий ніжний і до болю жаданий голос мого Віталика. Зраділа. Вслухалась у кожне Його слово, а серце чомусь недобре вистукувало. Невтішне передчуття, що це буде наша остання розмова. Чоловік розповів, що вночі вони йдуть на завдання і сказав, що можливо вранці, або увечері зможе зателефонувати. 19 березня 2023 року, коли пішла до храму і подала записку за здоров'я, раптом помітила, як у вікні бився об шибку метелик. Подумала, можливо чиясь душа не може пробитись до людей, що слухають слово Боже і, певно, хоче щось важливе сповістити...
Я не могла уявити, що це був мій коханий, душа якого відшукала мої очі, щоб мені подати знак...», - каже жінка.
У середу, 22 березня 2023 року зателефонували з військової частини і повідомили страшну звістку: коханий зник безвісти поблизу села Павлівка Донецької області. Згодом бойовий товариш повідомив Анастасії, що її чоловік загинув у бою.
Анастасія назвала сина Віталієм, на честь його батька-Героя.
«Найтяжче усвідомлювати, що повертаєшся додому на руках з довгоочікуваною дитиною в день, коли твоєму коханому чоловікові мало б виповнитися 33... Це був би для нього найщасливішим днем в його житті... Ми повертались з пологового в рідний дім... Коли порівнялись на повороті з кладовищем, мій погляд обійняв його усміхнений портрет. В хаті нас з сином зустріли рідні, друзі. Прийшли сусіди і всі, хто знав і поважав, але не вистачало його, нашого з сином тата-Героя...», - пригадує Анастасія.
«Дякую йому за те, що Він зробив мене найщасливішою людиною, тому що я маю можливість бачити, як зростає наш синочок. Для мене Він - найкращий, найсміливіший, мій «Лев», такий позивний Ти обрав,
щоб знищувати ворогів, а нас любити і захищати. Мені дуже шкода, що залишилося дуже багато несказаного. Дуже хотілося б повернути час назад. Хоча б на одну мить. Я щиро вдячна долі за те, що ми зустрілися і прожили майже 8 років разом. Шкодую тільки про те, що, стоячи перед твоїм холодним і вистражданим тілом, я подивилася назад на наше життя іншими очима. Лише тоді я зрозуміла, що ми були щасливі, що в нас було все, лишалось тільки цінувати один одного. Жаль, що зрозуміла, коли змінити нічого неможливо», - додала дружина Героя Віталія Бокія.
Читайте також:
- Сказав побратиму «Йдемо вперед, не зупиняємось!», а через кілька секунд героїчно загинув: історія молодого захисника з Волині
- Не встиг відзначити 25-річчя: відзняли зворушливе відео пам'яті до Дня народження Героя з Луцького району
- Любив життя і бився за свою землю: спогади про молодого Героя з волинської бригади, який загинув поблизу Бахмута
