Мирослава Іваник, Христина ПарубійЩоправда, наразі лише у відпустку. Йдеться про хлопців, які майже місяць провели у так званому Ізваринському котлі разом із 72-ю, 79-ю та частиною 51-ї бригади. В основному сили АТО в цьому регіоні були зосереджені біля населених пунктів Ізварино, Зеленопілля, Довжанський, Дяково, Амвросіївка, Маринівка, Бірюково та Червонопартизанськ. У зоні АТО хлопці в середньому були близько двох місяців, більшість часу — на передовій, за кілька кілометрів від російського кордону, звідки вели постійний обстріл. Витримали вони й бої за Савур-могилу, яка є стратегічною висотою цього регіону.Уперше гучно про цю частину зони бойових дій на Львівщині дізналися 11 липня. Тоді, в ніч проти п'ятниці, після обстрілу «Градом» під Зеленопіллям загинув щонайменше 21 мешканець області, поранення отримали близько 50 наших бійців. Ті, хто вцілів і залишився на місці, пережили неймовірно складні наступні три тижні. «22 дні оточення! 22 дні суцільних артилерійських обстрілів і раптових нальотів. 22 дні атак танкових груп найманців. 22 дні, коли рахуєш кожен снаряд,
кожен ріжок автомата, кожну ракету ПТКРС. 22 дні, коли з товаришем ділиш сухпай. 22 дні, коли тіла загиблих товаришів не вдається по кілька діб витягнути з-під вогню. 22 дні, коли загиблих заривають у сусідньому окопі — видано наказ Міноборони... 22 дні, коли поранені стогнуть поруч із тобою, а коли їх вдасться вивезти, не знає ніхто...» — написав на своїй сторінці у ФБ головний редактор Цензор.нет, який нині активно допомагає фронту, Юрій Бутусов.Рятуючи своє життя…За інформацією Ю. Бутусова, прорив із котла, який відбувся 5-7 серпня, було зроблено організовано, в найскладніших умовах — суцільними мінними полями, під безперервними ударами російської артилерії, знищуючи засідки російських найманців. «Герої не просто врятували свої життя — вони зберегли велику кількість дорогої бойової техніки», — додав Ю. Бутусов. Щоправда, дійти вдалося далеко не всім. За різними даними, загинуло від трьох до п'яти наших хлопців. Були й такі, хто під час прориву потрапив у полон до сепаратистів. Військові повідомляють про дванадцятьох полонених українських вояків. За словами волонтерів,
ті, хто добрався після прориву до тимчасового пункту перебування під Бердянськом, були виснажені та в поганому стані.— Ми застали хлопців у дуже важкому психологічному стані. Вони були розгублені, дещо злякані, не зовсім розуміли, що з ними відбувається і що буде далі. Єдине бажання, яке було, — нарешті потрапити додому. На той момент готовності воювати далі не виявляли, за винятком кількох професійних взводів, — розповідає волонтер Олександр, який привіз допомогу, коли хлопці перебували поблизу Бердянська. Коли військових почали перевозити до Чугуєва Харківської області, на вокзалі в Запоріжжі вони фактично вчинили бунт. Частина 24-ї бригади відмовилася сідати в потяг і запевняла, що поїде лише до Львова. Після кількох годин переговорів, а також після пікету матерів і дружин військових біля Львівської ОДА, їх таки погодилися відправити сюди, щоправда, через Харків.Випробування миромНа хлопців, які повернулися, нині чекає дев'ять днів відпустки. Як повідомляють у військовій частині, що дислокується в Яворові, до 20 серпня вояки перебуватимуть удома зі своїми сім'ями.
Далі вони мають повернутися в частину, де й вирішуватимуть їхню подальшу долю. За словами психологів і психотерапевтів, для частини бійців психологічно найскладніший період — саме зараз. — Хлопцям точно потрібна консультація, щоб визначити ступінь психологічного травмування. Чи буде потрібна далі допомога фахівців, чи вони самі дадуть собі раду, можна буде зрозуміти лише після цієї консультації, — говорить Оксана Наконечна, психотерапевт Львівського осередку Спілки психотерапевтів України. — Очевидно, що коли вони прийдуть додому, де поруч буде сім'я і загалом безпечне місце, психологічно їм стане суттєво краще. Але треба розуміти, що відразу після таких подій може бути гострий стан. Він проходить приблизно протягом тижня. Військові певний час були в дорозі, тобто трохи часу вже минуло. Але й далі можуть залишатися такі симптоми, як розлади сну, спогади, фідбеки, страхи тощо, які заважатимуть нормально функціонувати. З кожним треба індивідуально говорити і з'ясовувати, чи є наслідки психологічного травмування. Адже різні люди по-різному реагують на такі речі.
Тут немає єдиного рецепта для всіх. Треба, щоб кожен поспілкувався із фаховим психотерапевтом, бо розмова з непрофесіоналом, навіть психологом, може зашкодити. Як хірургія — окрема сфера медицини, так і травма — окрема сфера психотерапії. Їм треба дати інформацію про можливі наслідки травмування та порадити, що з цим робити.За словами психотерапевтів, серед тих, хто пройшов воєнні дії, є і серйозно травмовані, яким, імовірно, потрібна шпиталізація. Однак утілити це в життя доволі складно. По-перше, у нас госпіталізують зазвичай із фізичними травмами, а не з психологічними. По-друге, шпиталізація надто травматична для хлопців, адже не всі хочуть визнавати проблему. Тим часом найближчі дні, за словами фахівців, випробування доведеться пройти не лише військовим, а й їхнім родинам. — Хлопців треба добре прийняти, нагодувати, обігріти, любити, але при цьому не можна перегинати палку і перетворювати їх на моральних інвалідів. Вони — чоловіки і військові. Потрібно розділяти їхню особистість, роботу і посттравматичний стан. Якщо він є, слід розуміти, що вони можуть агресувати, в них можуть бути перепади настрою, інстинктивні реакції. Треба намагатися сприймати це спокійно й усвідомлювати, що це наслідок травми. Родичі мають поводитися з ними, як із нормальними людьми, яких вони люблять, — радить Оксана Наконечна. Фото: ZIK (3)