Бессарабія завжди була землею, де перетиналися культури, мови та народи. Болгари, гагаузи, молдовани, греки, українці, євреї – кожен народ вносив свою частку в характер цього краю.
Історія Бессарабського краю багата і різноманітна, але є в ній сторінки, сповнені трагедії та болю, які неможливо і не можна замовчувати. Саме такою є історія Голокосту в Болграді
Коли у червні 1941 року розпочалася німецько-радянська війна, частині євреїв вдалося евакуюватися. З Болграда встигли виїхати близько 40% єврейського населення міста. Ті, хто залишився – через старість, хворобу, любов до рідного міста чи просто невіру в те, що може статися найгірше – опинилися в пастці.
Румунські окупаційні війська увійшли до Болграда 26 липня 1941 року. Вже через два дні – 28 липня – розпочалося те, що можна назвати лише одним словом: звірство.
28 липня 1941 року, фактично через два дні після входу в Болград румунських окупаційних військ, усіх жителів єврейської національності під загрозою розстрілу зігнали до міської синагоги.
Місце молитви стало місцем ув'язнення. Кілька сотень людей – старі та малі,
хворі та здорові – опинилися в замкненому просторі.
Будівля синагоги у місті БолградСерпень 1941 року: концентраційний табір №8У середині серпня в казармах на південній околиці Болграда окупанти створили концентраційний табір №8, де разом із тисячами полонених червоноармійців цілими сім'ями утримувалися євреї не лише з Болграда, а й із сусідніх районів нинішньої Молдови.
Табір став місцем знущань, голоду та постійного терору. Люди гинули від виснаження і хвороб ще до того, як окупанти вирішили прискорити процес.
Вночі 2 вересня кілька сотень євреїв, серед яких 126 мешканців Болграда, було розстріляно. Це сталося в яру між колишнім підприємством «Сільгосптехніка» та сосновим гаєм на околиці села Табаки, нині Болградської громади – тоді там були поля з виноградниками.
Серед загиблих – інтелігенція міста: лікарі, вчителі, юристи, культурні та громадські діячі. Людей розстріляли лише тому, що вони були євреями.
Ця жорстока розправа – справа рук німецьких катів із зондеркоманди СС у складі 60 осіб на чолі з нацистським військовим злочинцем гауптштермфюрером СС Куртом Шиммелем Напередодні карателі спеціально прибули до Болграда з
Бухареста щоб наочно показати румунським союзникам, як має виглядати «остаточне вирішення єврейського питання». На допомогу есесівцям румуни виділили своїх жандармів, легіонерів та поліцейських з-поміж місцевих колабораціоністів.
Після закінчення війни трагедія болградських євреїв довго залишалася без належної уваги. За радянських часів про Голокост говорили обережно, замовчуючи або применшуючи його масштаби та специфіку.
У 1959 році на єврейському кладовищі Болграда було встановлено пам'ятник на братській могилі – обеліск із бетону, мармурової крихти та вапняку з іменами 126 розстріляних мешканців двома мовами: іврит і російська. Але коли єврейська діаспора поступово залишила місто, кладовище занепало, а пам'ятник поступово перетворився на руїни.
Так тривало десятиліттями. Місце масової трагедії поросло травою і забуттям.
2016 – 2018: повернення з небуттяУ 2016 році занедбаний пам'ятник був виявлений і розпочалися роботи з його відновлення. У грудні 2018 року пам'ятник було відкрито після реконструкції Одеської регіональної асоціації євреїв. Завдяки зусиллям громадських організацій,
небайдужих містян та благодійників територію розчистили, стелу відновили, написи оновили.
На пам'ятнику – слова, які не потребують жодних коментарів:
«Тут спочиває прах 126 мешканців міста Болграда, звірячо розстріляних фαшиcτськими катами 2 вересня 1941 року».
І коли сьогодні Україна знову переживає війну і окупацію, ця історія набуває особливої гостроти. Бо механізм дегуманізації, знищення та замовчування – завжди один і той самий.
Сьогодення Попри відновлення пам'ятника у 2018 році, єврейське кладовище Болграда й досі потребує уваги. Сам меморіал підтримують у чистоті працівники КП «Горводоканал», але кладовище в цілому залишається занедбаним: без належного догляду, благоустрою та огорожі.
Місце, де спочивають жертви однієї з найжорстокіших трагедій в історії міста, заслуговує на гідний стан – як данина пам'яті тим, кого вже не повернути, і як свідчення того, що Болград пам'ятає та шанує свою історію – навіть найболючіші її сторінки.
Інформація надана ТІЦ «Болград» а також зібрана зі статей друкованного видання «Панорама» (вересень 2016 року)
