Куяльницький лиман на Одещині може перетворитися на соляну пустелю, якщо не вирішити проблему його водного балансу. Водночас нові дослідження виявили у водоймі значне забруднення мікропластиком, зокрема частинками, які науковці пов'язують із війною.
Що сьогодні відбувається з Куяльником, чому морська вода одночасно рятує його від пересихання та створює нові ризики і як повномасштабна війна впливає на можливості збереження лиману, з'ясовувала журналістка Еко.Район.
Куяльницький лиман поблизу Одеси відомий своїми лікувальними грязями, надзвичайно солоною водою та унікальною екосистемою. Це одна з найцінніших природних територій північно-західного Причорномор'я, де особливі умови сформували специфічні угруповання живих організмів.
У 2018 році природні території Куяльницького лиману отримали статус курорту державного значення, а 1 січня 2022 року був створений національний природний парк «Куяльницький».
Однак статус природоохоронної території не усунув загроз, які накопичувалися десятиліттями. Лиман потерпає від нестачі прісної води через порушення природного стоку річок та водотоків,
високої солоності та забруднення. Для запобігання пересиханню його почали штучно поповнювати водою з Чорного моря Це допомогло підтримати рівень водойми, але водночас призвело до додаткового накопичення солей.
Повномасштабна війна додала до цих проблем нові ризики. Серед них науковці називають появу нетипових пластикових забруднювачів та брак ресурсів для природоохоронних заходів. Дослідниця Інституту морської біології НАН України Руслана Мігас також звертає увагу на збільшення кількості відпочивальників через обмеження доступу до моря, що створює ризик додаткового засмічення берегів.
Морська вода рятує Куяльник, але приносить нову сільПроблема обміління Куяльницького лиману не нова. Упродовж десятиліть його водний баланс змінювався під впливом клімату та господарської діяльності. Зменшення кількості опадів, інтенсивне випаровування, зарегулювання стоку малих річок і використання водних ресурсів у басейні лиману призвели до скорочення надходження прісної води.
Особливе значення для Куяльника має річка Великий Куяльник природний стік якої суттєво порушений.
На початку 2010-х років ситуація стала критичною.
Через обміління солоність води перевищувала 300 грамів на літр, що загрожувало природним процесам утворення лікувальних грязей.
У грудні 2014 року запрацювала система подачі морської води з Одеської затоки. Спочатку її розглядали як тимчасовий захід на три-чотири сезони, необхідний для порятунку водойми до відновлення природного прісноводного живлення. Проте тимчасове рішення стало багаторічною практикою.
Доктор фізико-математичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України Сергій Степаненко розповів, що до 2021 року разом із морською водою до Куяльника потрапило приблизно мільйон тонн солей.
За його оцінкою, у наступні роки додалося ще близько 700-800 тисяч тонн.
Таким чином, загальна кількість солей, додатково внесених до лиману з морською водою від початку її подачі, за оцінками науковця, становить близько 1,7–1,8 мільйона тонн
Це не означає, що солоність води постійно зростає однаковими темпами. На її концентрацію впливають рівень води, опади, випаровування та інші чинники. Проте загальне накопичення солей залишається серйозною довгостроковою проблемою.
У науковій статті «Результати гідрологічного, гідрохімічного, гідробіологічного та медико-біологічного обстеження Куяльницького лиману», опублікованій у 2022 році, дослідники попереджали:
«Подовження запуску морської води без збільшення надходження до лиману прісних вод може привести до непередбачуваних негативних наслідків для його лікувальних природних ресурсів та їх втрати».
Сергій Степаненко наголошує, що цей висновок залишається актуальним. За його словами, у 2026 році завдяки значній кількості опадів узимку та навесні рівень води в лимані підвищився. Солоність, за наведеними ним даними, не перевищувала 260–280 грамів на літр. Науковець вважає це позитивним результатом, проте застерігає: тимчасове покращення водного режиму не усуває системної загрози.
Від гіпсової кірки до соляної пустелі: що загрожує лимануЗа оцінкою Сергія Степаненка, для Куяльницького лиману існують два особливо небезпечні сценарії, пов'язані з тривалими екстремально посушливими періодами.
Перший передбачає різке підвищення солоності води та утворення стійкої гіпсової кірки на дні лиману.
Другий, ще радикальніший, це практично повне пересихання водойми з перетворенням її на соляну пустелю, де лише періодично з'являтимуться окремі надзвичайно солоні озерця.
Обидва сценарії можуть призвести до істотних змін природної екосистеми та втрати її лікувального потенціалу.
Проблема полягає не лише в тому, скільки води залишається в лимані. Важливо також, яким є її хімічний склад і чи можуть за таких умов існувати організми, що забезпечують природні процеси у водоймі. Зокрема, важливу роль у функціонуванні екосистеми Куяльника відіграють дрібні ракоподібні артемії, пристосовані до життя в солоній воді.
Дослідження 2021 року засвідчили, що тодішній сольовий режим не забезпечував повноцінного популяційного різноманіття артемій та обмежував їхні адаптивні можливості. Це ще один аргумент на користь того, що просте поповнення лиману морською водою не може бути повноцінним довгостроковим рішенням.
Що мікроводорості розповідають про стан КуяльникаЩе один спосіб оцінити зміни в лимані – дослідити його мікроводорості. Кандидатка біологічних наук, наукова співробітниця Інституту ботаніки імені М.
Г. Холодного НАН України Вікторія Березовська під час експедицій вивчала їхнє різноманіття, насамперед діатомових водоростей, та пристосування до гіперсолоного середовища. На окремих ділянках, за її даними, солоність перевищувала 200 ‰.
Проби відбирали біля санаторію імені Пирогова, на косі та поблизу труби, якою морська вода надходить до лиману. Дослідники збирали матеріал із товщі води, обростань, дна й кристалів солі, а також вимірювали температуру, солоність та електропровідність води.
За попередніми результатами, виявлено 36 видів діатомових водоростей. Найбільше видове різноманіття зафіксували біля каналу надходження морської води. Серед знахідок – три регіонально рідкісні таксони, які, за словами дослідниці, раніше не відзначали в лимані: Melosira subglobosa, Melosira moniliformis var. octogona та Biremis cf. lucens Позначення cf. в останній назві вказує на попередній характер визначення.
У пробах зі станцій із солоністю до 18 ‰ високою чисельністю вирізнялася Tabularia fasciculata На зеленій водорості Cladophora siwaschensis дослідники виявили багате угруповання діатомових водоростей,
що живуть на її поверхні, зокрема представників роду Nitzschia Їхнє видове визначення ще триває.
Серед характерних мешканців Куяльника Вікторія Березовська називає мікроводорість Dunaliella salina Вона добре почувається в умовах високої солоності, а під час масового розмноження може надавати воді рожевого відтінку. Таке забарвлення саме по собі не є свідченням забруднення. Зелені обростання, за поясненням науковиці, утворює Cladophora siwaschensis – чорноморський ендемік, пристосований до гіперсолоних водойм. На поверхні цієї водорості також живуть угруповання діатомових водоростей.
Водночас поява нових для дослідницьких зборів видів не означає загального поліпшення стану водойми. Березовська спостерігає у досліджених пробах зменшення різноманіття та чисельності типових галофільних, тобто пристосованих до солоного середовища, організмів.
Для порівняння вона наводить дослідження ціанобактерій, яких традиційно називали синьо-зеленими водоростями: за матеріалами 1980-2000 років науковці виявили 93 види. Нині, за словами Березовської, такого різноманіття не спостерігають.
Водночас ці історичні дані стосуються іншої групи організмів, тому їх не можна прямо зіставляти з нинішніми 36 видами діатомових водоростей.
Окреме занепокоєння викликає рідкісна харова водорість Chara canescens занесена до Червоної книги України. За словами дослідниці, у 2025 році колеги повідомили про її знахідку в пригирловій ділянці річки Кубанки Зменшення водності загрожує її існуванню, а розчищення русла у 2026 році, як зазначає Березовська, завдало значних втрат популяції. Науковці сподіваються, що збережені спори дадуть їй змогу відновитися.
Серед головних чинників змін дослідниця називає клімат, водний режим і солоність. Діатомові водорості можуть слугувати біоіндикаторами: зміни їхніх угруповань допомагають оцінювати умови у водоймі. Для цього аналіз видового складу потрібно поєднувати з вимірюваннями фізико-хімічних показників.
«Я оцінила б стан як критичний», – говорить Вікторія Березовська. Найбільше її турбує ризик втрати рідкісних та ендемічних видів, а разом із ними – можливості вивчити їхні властивості й механізми пристосування.
Робота відбувається в межах проєкту за фінансування Deutsche Bundesstiftung Umwelt (DBU),
присвяченого вивченню та збереженню морських і солонуватоводних мікроводоростей. Матеріал збирали в Сухому, Тилігульському, Дністровському та Куяльницькому лиманах. Зразки включені до фікологічного гербарію Algotheca – KW-A. Вони слугуватимуть основою для подальших досліджень і післявоєнного моніторингу.
Попередні результати вже представили на конференції Diatom European Meeting в Іспанії Опрацювання проб триває, останній сезонний відбір заплановано на зиму. Дослідники також намагаються отримати чисті культури водоростей і планують молекулярно-генетичне уточнення окремих видів. Точної дати готовності повних результатів Березовська не називає.
Куяльницький лиман. Фото надане Вікторією Березовською
Зелені обростання у прибережній частині Куяльницького лиману. Фото НПП «Куяльницький»
Відбір матеріалу для досліджень на березі лиману. Фото НПП «Куяльницький»
Кристали солі на узбережжі Куяльницького лиману. Фото надане Вікторією Березовською.
Проба води Куяльницького лиману. Фото надане Вікторією БерезовськоюМікропластик у Куяльнику: найвищі показники серед чотирьох досліджених лиманів
Мікроскопічний знімок проби з дослідження мікропластику. Фото: надане Русланою МігасПоки науковці шукають способи стабілізувати водний баланс Куяльника, нові дослідження виявляють іншу проблему – забруднення мікропластиком.
Руслана Мігас разом із колегами працює над вивченням екологічного стану лиманів у межах проєкту, підтриманого німецькою організацією DBU. Науковиця поділилась попередніми результатами дослідження Куяльницького лиману. За її уточненням, повні результати дослідження будуть готові в січні 2027 року.
У весняний сезон дослідники відібрали проби в п'яти точках водойми, які відрізняються гідродинамічними умовами та рекреаційним навантаженням. Середня концентрація мікропластику становила 17,1 ± 1,91 частинки на літр води. Середня кількість виявлених типів мікропластику становила 4,5 ± 0,45.
За словами Руслани Мігас, обидва показники виявилися найвищими серед чотирьох лиманів, які досліджували науковці.
Особливо показовим став розподіл забруднення між різними ділянками Куяльника. Найбільшу концентрацію мікропластику зафіксували поблизу санаторію імені Пирогова:
23,6 ± 1,76 частинки на літр Натомість найменша концентрація, 5,6 частинки на літр, була у воді, яка надходила до лиману з Чорного моря через з'єднувальний канал.
Ці результати важливі для розуміння походження забруднення. Можна було б припустити, що значну частину мікропластику до Куяльника приносить морська вода. Однак весняні дослідження показали іншу картину.
«Кількість мікропластику, що надходить через канал, набагато менша, ніж потрапляє в Куяльницький лиман з інших джерел», – пояснює Руслана Мігас.
Отже, головні джерела забруднення потрібно шукати не лише в морі, а передусім на берегах лиману та його водозбірній території.
Пластикові пляшки, одяг та автомобільні шини: звідки береться мікропластик
Пластикові пляшки та інше сміття на березі Куяльницького лиману. Фото надане Русланою Мігас.
Сміття поблизу місць відпочинку на узбережжі лиману. Фото надане Русланою Мігас.Мікропластик утворюється, зокрема, внаслідок поступового руйнування більших пластикових предметів під впливом сонячного світла, температурних коливань, механічного тертя та інших чинників.
Пластикова пляшка або пакет,
залишені на березі, не зникають безслідно. З часом вони можуть розпадатися на дедалі менші частинки, які потрапляють у воду.
За словами Руслани Мігас, саме засмічення прибережної території є основним джерелом мікропластику в Куяльницькому лимані.
«Сміття на ділянках прибережжя є основним джерелом мікропластику. Під час фізичної та хімічної деструкції велика кількість сміття виступає постійним джерелом надходження мікропластику у воду», – пояснює фахівчиня.
У пробах науковці знаходять багато чорних частинок і волокон, які дослідниця пов'язує із синтетичним одягом, канатами та автомобільними шинами. Також трапляються кольорові фрагменти, волокна та плівки. Іноді походження частинок можна припустити за їхнім зовнішнім виглядом і характером забруднення навколишньої території.
Додатковим джерелом є синтетичні волокна, які потрапляють у воду з одягу відпочивальників. Таким чином, навіть звичайний відпочинок на березі лиману за відсутності належного поводження з відходами може сприяти накопиченню забруднення.
Чому Куяльник перетворюється на пастку для мікропластику
Частинки й волокна у пробі під мікроскопом.
Фото надане Русланою Мігас
Мікроскопічний вигляд матеріалу з досліджуваної проби. Фото надане Русланою Мігас
Фрагмент у досліджуваній пробі під мікроскопом. Фото надане Русланою МігасОсобливість Куяльницького лиману полягає в надзвичайно високій солоності води. Саме вона, за поясненням Руслани Мігас, впливає на поведінку пластикових частинок після потрапляння до водойми.
«Надзвичайна висока солоність перетворює пелагіаль Куяльницького лиману на пастку для мікропластику, що надходить в лиман», – запевняє фахівчиня.
Пелагіаль, тобто товща відкритої води, у Куяльнику має специфічні фізичні властивості через велику кількість розчинених солей. За словами дослідниці, висока щільність такої води сприяє тому, що частинки мікропластику тривалий час залишаються у водній товщі та на поверхні. Крім того, пластикові частинки можуть ставати центрами кристалізації солей і випадати в осад разом із ними. Це означає, що мікропластик, який потрапив до лиману, може затримуватися в його екосистемі.
Окремо науковиця пояснює, чому вода з Чорного моря виявилася менш забрудненою, ніж деякі ділянки самого Куяльника.
Забір морської води для каналу відбувається на глибині близько шести метрів. Водночас, за результатами досліджень мікропластику в українських водах Чорного моря, більша його кількість спостерігається у поверхневому шарі. Крім того, з'єднувальний канал може частково затримувати деякі об'єкти, що надходять із морською водою.
На думку Руслани Мігас, обмеження подачі морської води не вирішить головної проблеми мікропластикового забруднення.
«Перекриття каналу буде мати куди меншу користь, ніж вирішення питання сміття на побережжі лиману», – впевнена дослідниця.
Водночас науковиця наголошує, що вплив виявленого мікропластику на живі організми Куяльника поки що не оцінювали. Наразі дослідження зосереджене на визначенні ступеня забруднення, а вивчення його впливу на харчові ланцюги планується як наступний етап роботи.
Карбон, частини обшивки та скловолокно: які забруднювачі дослідниця пов’язує з війною
На узбережжі Куяльницького лиману. Фото надане Русланою Мігас
Повномасштабна війна створила нові джерела пластикового забруднення природних екосистем. У відповідь на запитання про можливий вплив воєнних дій на мікропластикове забруднення Куяльницького лиману Руслана Мігас звертає увагу на появу нетипових матеріалів.
За її словами, у воді лиману виявили частинки, які вона за зовнішніми ознаками ідентифікує як карбон, частини обшивки дронів та скловолокно. Дослідниця пов’язує появу цих нетипових матеріалів із воєнними діями Фотографії цих частинок науковиця планує опублікувати у своїй науковій статті, оскільки вони вказують на можливі нові джерела забруднення під час війни. Водночас визначення його масштабів, точного походження частинок та їхнього внеску в загальне забруднення потребує окремих досліджень.
Ще один можливий непрямий наслідок війни пов'язаний зі зміною місць відпочинку людей. За словами Руслани Мігас, через обмеження доступу до морського узбережжя збільшилася кількість людей, які відпочивають на Куяльнику. Відповідно, зростає і ризик додаткового засмічення його берегів.
Однак точно визначити, наскільки мікропластикове забруднення лиману збільшилося після 2022 року, наразі неможливо.
«На жаль, у нас немає даних щодо довоєнного періоду. Дослідження не проводилися», – пояснює науковиця.
Отже, нинішні результати дозволяють оцінити забруднення водойми, але не дають підстав кількісно визначити,
яка його частка виникла саме через повномасштабну війну.
Своєю чергою Вікторія Березовська звертає увагу на можливий опосередкований вплив через Чорне море. За її словами, після катастрофи на Каховській ГЕС надходження забруднювачів і поживних речовин погіршило стан вод північно-західної частини моря, сприяло цвітінню водоростей та загибелі водних організмів. У замкнутому гіперсолоному лимані накопичення забруднювачів може створювати додаткове навантаження на організми.
Однак докази конкретних наслідків воєнного забруднення для мікроводоростей Куяльника потребують додаткових досліджень та результатів хімічних аналізів. За словами Березовської, на рівні мікроводоростей складно відокремити природні зміни від антропогенного впливу, зокрема пов’язаного з війною.
Забруднення лікувальних грязейМікропластик не єдиний забруднювач Куяльницького лиману. Комплексне дослідження, проведене у 2021 році та опубліковане наступного року, засвідчило проблеми з хімічним складом води й донних відкладів.
У ропі виявили нафтові вуглеводні, окремі токсичні сполуки та поліциклічні ароматичні вуглеводні.
За результатами обстеження екологічний стан води оцінили як задовільний.
Натомість стан донних відкладів був значно гіршим. Через забруднення нафтовими вуглеводнями, хлорорганічними пестицидами та поліциклічними ароматичними вуглеводнями їхню екологічну якість науковці оцінили як дуже погану.
Дослідники також виявили проблеми з окремими фізико-хімічними показниками лікувальних грязей та їхнім санітарно-мікробіологічним станом. Це особливо важливо для Куяльника, адже його лікувальні грязі та ропа є цінними природними ресурсами.
Науковці звертають увагу на забруднені стоки, які надходять із прилеглих територій, зокрема через балки, водотоки та скидні канали.
Як війна ускладнює порятунок КуяльникаСергій Степаненко звертає увагу на ще одну проблему, яка не настільки помітна, як пересихання лиману, але може мати тривалі наслідки.
«Є тиха повзуча довгограюча загроза: поступове гідрохімічне забруднення Куяльницького лиману, яке ще п'ять років тому викликало значне занепокоєння», – нагадує фахівець.
Науковець вважає, що за останні роки ситуація не покращилась. Однією з причин є повномасштабна війна,
через яку фінансові ресурси держави спрямовуються передусім на військові потреби. Відповідно, менше можливостей залишається для реконструкції та будівництва очисних споруд, поліпшення якості стоків і реалізації інших природоохоронних заходів.
Це непрямий, але вагомий механізм впливу війни на екосистему. Навіть якщо певні екологічні проблеми виникли десятиліття тому, відсутність своєчасних заходів може призводити до їх подальшого накопичення.
Проте існують й перешкоди для оцінки стану Куяльника, зокрема – брак систематичних спостережень. За словами Сергія Степаненка, останнє комплексне дослідження лиману за затвердженою програмою моніторингу проводили у 2021 році.
Це не означає, що науковці взагалі припинили досліджувати Куяльник. Зокрема, новий проєкт Руслани Мігас та її колег уже дає дані про мікропластик. Дослідження мікроводоростей Вікторії Березовської також доповнюють цю картину, зокрема даними про видовий склад і рідкісні таксони.
Однак окремі дослідження не замінюють регулярного комплексного моніторингу, який одночасно охоплює водний режим, хімічний склад,
донні відклади, біорізноманіття та інші показники. Без таких спостережень складно відокремити вплив війни від багаторічних наслідків господарської діяльності й кліматичних змін.
Як урятувати Куяльницький лиманНа думку Сергія Степаненка, насамперед необхідно вирішити проблему надходження до лиману чистої прісної води. Саме її дефіцит змусив свого часу розпочати поповнення водойми морською водою, яке поступово призводить до додаткового накопичення солей.
Серед варіантів, які нині розглядаються, науковець називає використання очищених вод Хаджибейського лиману та опрісненої води Чорного моря. Для реалізації таких рішень потрібно розробляти проєктно-кошторисну документацію та оцінювати їхню технічну, економічну й екологічну доцільність.
Другим важливим завданням є пошук способів зменшення кількості солей, які вже накопичилися у Куяльнику.
Не менш важливе відновлення природного стоку річок, насамперед Великого Куяльника, та обмеження діяльності, що порушує водний режим у басейні лиману.
Окремої уваги потребують очищення стічних вод і зменшення забруднення прибережної території.
Результати дослідження Руслани Мігас показують, що навіть відносно прості заходи, спрямовані на боротьбу зі сміттям, можуть бути важливими для скорочення надходження мікропластику. Адже значна частина виявленого забруднення пов'язана не з морською водою, а з відходами, які накопичуються на берегах та водозбірній території.
Нарешті, Куяльнику необхідний регулярний комплексний моніторинг, який дозволить оцінювати не лише поточний стан водойми, а й зміни, що відбуваються протягом років.
Замість висновківДослідження та коментарі науковців свідчать, що екологічні проблеми Куяльницького лиману мають складне і тривале походження. Водночас повномасштабна війна створює нові виклики.
Руслана Мігас повідомляє про появу у воді нетипових пластикових матеріалів, пов'язаних із військовою діяльністю, та звертає увагу на збільшення кількості відпочивальників через обмеження доступу до моря.
Вікторія Березовська звертає увагу на скорочення різноманіття типових солелюбних організмів і ризик втрати рідкісних видів, водночас застерігаючи від передчасного пояснення цих змін лише війною.
Сергій Степаненко наголошує на нестачі фінансування природоохоронних заходів і відсутності регулярного комплексного моніторингу.
Нові дослідження вже допомагають зрозуміти, де зосереджені найбільші ризики та які заходи можуть бути найефективнішими.
Куяльницький лиман сьогодні потребує не одного універсального рішення, а комплексного підходу: відновлення прісноводного живлення, контролю солоності, очищення стоків, боротьби зі сміттям та систематичних наукових досліджень І хоча повномасштабна війна не є першопричиною екологічних проблем Куяльника, вона робить їхнє вирішення складнішим, а зволікання з природоохоронними заходами стає дедалі небезпечнішим для майбутнього цієї унікальної водойми.
Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
