Її мелодійні вірші несли у світ тепло й любов.
Цієї п’ятниці пішла з життя талановита поетеса Рябенко Надія Семенівна. Про це Кременчуцькій газеті повідомили її родичі.
Кременчук попрощався з Надією Семенівною, яка залишила нам мелодійні пісні, які несли у світ тепло й любов. Її колеги зі спілки літераторів «Славутич» розповідають, що в піснях поетеси була любов до родини, до рідної землі, до українського слова. Також члени спілки зазначають, що жінка любила життя, українську пісню, слово, любила людей. Її душі бажають вічного спокою.
Пані Надія народилася 1940 року в с. Хомутець Миргородського району. Вона творчо працювала все життя: писала вірші і прозу, малювала, співала, написала більше 150-ти пісень. Має вагомий творчий здобуток - 18 книг поезій і прози, а також дитячі книги. Серед них: "Веселинка", "Журавлина туга", "На крилах надії", "Оберіг моєї долі", "Недоспівана пісня", "Материнське поле", "Вічне джерело" та інші. У минулому - учасниця хору Павла Оченаша.
Вона була активною учасницею міських творчих об'єднань "Журавушка" та "Цвіт калини".
Одна з пісень пані Надії,
«Серцем розмовляю»:
Й досі чую, як співає мати
Ранньої весняної пори.
Знов мене виходять зустрічати
При дорозі горді явори.
Сонечко з-за гаю
Встало рано-рано.
Серцем розмовляю
З вами, рідна мамо.
Ви мені співали колискову,
І душа теплилася добром.
Все життя давали колоскові,
Щоб налився сонячним зерном.
Сонечко з-за гаю
Встало рано-рано.
Серцем розмовляю
З вами, люба мамо.
Заквітують у піснях бажання.
Я на пісню серцем відгукнусь.
Матері в довічному визнанні
Я доземно, щиро поклонюсь.
Сонечко з-за гаю
Встало рано-рано.
Серцем розмовляю
З вами – вічна мамо.
Ще одна пісня «Мала батьківщина»:
Темно-сиза і терпка ожина
Визирає з-за куща в гаю.
Тут моя маленька батьківщина,
Яку я без пам’яті люблю.
Вже давно покинута домівка,
Що мене в колисці колисала.
І ромашка, і вербова гілка,
Що мене з дитинства чарувала.
Тепла в росах, в споришах стежина,
Серед ночі я її впізнаю.
Жде мене і досі батьківщина
Й рідна пісня батьківського краю.
В світлих снах його ночами бачу,
Рідного, єдиного, земного.
Щемну пісню, слово та удачу
Я взяла, напевне, змалку в нього.
Спориші не в’януть біля хати,
Жде глибока копанка-криниця.
На порозі виглядає мати,
Отчий край мені щоночі сниться.
Темно-сиза і терпка ожина
Налилася теплим соком в літі.
Жде мене маленька батьківщина
Найрідніша, наймиліша в світі.
Артем Кузьменко