«Не мовчати, а говорити». З таким меседжем у Корпусному парку Полтави на акцію підтримки військовополонених вийшли: матері, сестри, бабусі та просто небайдужі люди. Метою акції було привернути увагу людей та міжнародних організацій до питання звільнення українських військовополонених. Про історії рідних, які чекають захисників та захисниць з полону — дивіться у сюжеті.
— Починаються тяжкі часи для нас. Ми виходимо у полон, не знаю, коли я буду на зв’язку. З тих пір ми живемо в невідомості.
Це Оксана. Вона вже понад 2 роки чекає свого двоюрідного брата із російського полону. Згадує захисника як світлу людину, яка йдучи на війну, просила лише одного — берегти його собаку.
Оксана, сестра воїна, який знаходиться у полоні З першого дня початку повномасштабного вторгнення, він був у Маріуполі, зустрічав ворога першим. Пробув 86 днів в оточеному Маріуполі, на зв’язок виходив дуже рідко, говорив короткими фразами: «Все нормально. Не хвилюйтеся. Ми прорвемося та буде все добре». Він завжди говорив про те, щоб ми не сварилися, бо все повинно бути добре.
З плакатом «Поверніть наш Азов» стоїть заради свого онука пані Зоя.
Розповідає, що жити у невідомості дуже складно для всієї родини воїна — захисника Маріуполя.
Зоя, бабуся військового, який знаходиться в полоні Уже два роки і чотири місяці, із самого 16 травня 2022 року. Їм же по наказу, тобто був наданий наказ, щоб вони всі здали зброю і вийшли в полон. Обіцяли, що три-чотири місяці вони побудуть в полоні, а потім їх поміняють. Оце ж і міняють уже два роки і чотири місяці.
Онук пані Зої пішов на війну в 19 років, сьогодні йому вже 23. Зараз вся родина воїна плекає надію знайти хлопця, але точно знають: він живий і перебуває у російському полоні.
Зоя, бабуся військового, який знаходиться в полоні Ми отримали повідомлення від російських ЗМІ, що він у полоні, тобто, підтвердження, а до вересня 2023 року ми взагалі нічого не знали, був зниклим безвісти.
Матері, сестри, бабусі та просто небайдужі люди зібралися 25 вересня у Корпусному парку Полтави на акцію підтримки військовополонених Азову. Метою для всіх було привернути уваги української влади та міжнародних організацій до питання звільнення українських військовополонених.
Наталія Костіна, волонтер Треба говорити, доносити та знати про них, їхні прізвища, їхню долю, де вони перебувають, що з ними, де вони воювали. Тільки тоді ми можемо їх знаходити. Буває таке, що дійсно вони загинули, а буває дійсно хлопці просто про них нічого не знають, а вони знаходяться у полоні.
Підтримати рідних військовополонених на акцію прийшла і дружина полеглого бійця 56-ї бригади Віталія Заруцького Анастасія.
Її чоловік захищав Маріуполь та загинув у 2022 році. Відтоді жінка постійно приєднується до подібних акцій, щоб підтримати всіх рідних, які шукають чоловіків, синів та братів.
Анастасія Заруцька, представник громадської організації «Полігон 56» Я знаю, як це важко. Як важко чекати, як це важко не знати. На акції ми виходимо для того, щоб світ не забував про це, щоб про це чула світова спільнота і щоб скоріше поверталися наші захисники. Крім того, для наших захисників це важливо знати, що тут ми їх чекаємо і боремося за їхню свободу.
Акцію у підтримку військовополонених Азову організовувала громадська організація «Полтавська спільнота». До неї приєдналися родини військовополонених та небайдужі люди. Після мирної ходи з Корпусного парку до Соборного майдану охочим запропонували перегляд фільму «Маріуполь. Невтрачена надія».