155 років тому Кременчук почув перший гудок потяга — і з того моменту місто почало стрімко змінюватися.
155 років тому Кременчук почув перший гудок паротяга. Подія, що відбулася 1 серпня 1870 року, стала визначальною для міста — саме тоді запрацювала залізнична лінія Полтава – Кременчук, і з «пасажирського дому» на Ярмарковій площі вирушив перший поїзд. Так у Кременчука з’явився вокзал — і почалася нова епоха.
Про це розповідає Кременчуцька ЦБС Для Дорослих.
До того Кременчук уже був жвавим торговим центром. На берегах Дніпра сходилися чумацькі шляхи, баржі йшли вниз і вгору річкою, а на ринках вирувала торгівля. Проте саме залізниця дала місту справжній індустріальний поштовх. Ідея прокласти колію між Харковом і Чорним морем з’явилася ще в 1860-х. А у 1865 році міністр фінансів Російської імперії Олександр Абаза та таємний радник Унгерн фон Штенберг створили акціонерне товариство, яке взялося за будівництво шляху з Харкова до Кременчука.
Будівництво вимагало великих коштів — лише заставу треба було внести у розмірі 429 тисяч рублів. Але вже у 1868 році барон Унгерн-Штернберг отримав концесію й почав будівництво.
А влітку 1870-го перший паротяг прибув до Кременчука.
Вокзал — перлина міста
Перший кременчуцький вокзал розташували на Ярмарковій площі. Це була двоповерхова будівля з ошатним фасадом — тоді її називали не інакше як «пасажирський дім». Вона вважалася приміщенням першого класу: зала для пасажирів І класу — просторіша й елегантна, зала для III класу — простіша, але світла й чиста. У путівниках того часу її описували з повагою, особливо порівнюючи з «казармоподібним» київським вокзалом.
Перед вокзалом облаштували сквер із декоративною аркою, ліхтарями, лавками, готелями й крамницями — привокзальна площа миттєво стала центром міського життя.
Коли вокзал став фронтом
У XX столітті вокзал бачив і розквіт, і руйнування. Під час громадянської війни на коліях точилися бої. У 1918-му сюди приїжджав Володимир Сосюра — пізніше він згадував про це в романі «Третя рота». Під час Другої світової вокзал було знищено, але його почали відбудовувати одним із перших. Кожен мешканець мав принести 100 цеглин. І вже в листопаді 1946 року нова будівля вокзалу відчинила двері пасажирам.
У 1958 році площу перед вокзалом перебудували: замінили бруківку, виклали тротуари, встановили фонтан, який згодом став квітником.
Від арки до сучасності
Остання масштабна реконструкція відбулася у 2005 році. Висадили рослини, поставили нові лавки та ліхтарі. Привокзальна площа залишилася серцем міського простору — як і вокзал, який і досі не просто зустрічає пасажирів, а береже пам’ять про епохи, що змінювали одне одного.
155 років потому Кременчуцький вокзал залишається не просто транспортним вузлом — це символ міста, його витривалості, сили і здатності рухатися вперед, попри всі історичні повороти.
Марина Соловей