Полтава

Імена героїв, які врятували Крюків, досі не внесені у меморіал: історії, які не можна забути

У Кременчуці зберігається не лише пам’ять про подвиги підпільників, а й сліди політичних переплетень після війни. Деякі з Героїв врятували Крюків від бойових дій, та їхні імена й досі не всі внесені у меморіал на кладовищі.

У Кременчуці живе пам’ять про тих, хто в роки Другої світової війни відважно боровся за свободу рідного краю. Завідувачка історико-краєзнавчий музей Кременчуцької гімназії №7 Тамара Бібла розповіла, як вчителька української мови 7-ї школи Клавдія Іванівна колись розповідала їм про подвиг свого брата, Івана Зайцева — підпільника, розвідника, який був народним ополченцем і член групи Лейтенанта Дніпрова, а також очолював групу розвідників.

Саме завдяки його сміливості та організаторським здібностям у Крюкові вдалося уникнути бойових дій. Він першим виходив на дорогу під час ризикованих операцій, ризикуючи життям заради безпеки товаришів. Його героїзм врятував багатьох.

Вулиці й площі міняли символи радянської влади: Сталін стояв до 1956 року, доки не перепоховали пам’ятники, а пам’ять про підпільника залишалася на маргінесі.

"І велика заслуга, що у нас в Крюкові не були бойових дій, тому що у лазаводки, де знаходився штаб, вони перебили дріт. А що таке, коли немає дроту, немає зв'язку. Німці ж бігали і прочісували ліс. І коли хлопці поверталися, він, як командир, перший на дорогу, якби виглянув. А в цей час оця куля, якою ж, холоста, і вбили німці нашого патріота... Хлопці троє — його, два товариша, два Івана і Дмитро повернулися в родину і розповіли, що саме там ми його приховали — треба забрати. Взяли коня, поїхали вночі, привезли. І Іван Хамич, наш Харченко, він же Лейтенант Дніпров, зібрались вони тут ввечері, вночі і вирішують, що такого героя треба поховати на центральній алеї парк. І от вночі, під носом у фαшиcτів, вони його тут хоронять. І пам'ятник стояв до 49-го року, ну будемо казати, могила була у кожного, до 49-го року, родина ж приходила, завжди ідеш, і все. А тут відремонтували міст і сказали, що їде Сталін на відкриття мосту.." - розповідає Тамара.

Після цього оголошення, за одну ніч могила героя була зрівняна, а на її місці встановили пам’ятник Сталіну, а навпроти — Леніну. Вулиці й площі міняли символи радянської влади: Сталін стояв до 1956 року, доки не перепоховали пам’ятники, а пам’ять про підпільника залишалася на маргінесі.

"І ось виходить картина, що ви побачите у нас на кладовищі - є меморіал підпільникам, але ніяк туди не занесеться ім'я нашого героя — Зайцева Івана Івановича. Тут постає таке питання і наш весь край про це турбується.Така історія", — каже Тамара Іванівна,.

Потім, показуючи пам'ятник, додає з гіркотою: «Молоді немає».

"Тобто є місце, де можна при бажанні занести ці імена, розумієте? І є у мене випускники, які займаються цим, вони так само це все впишуть, тільки треба дозвіл міської ради і їхній бажання у вічний пам'ять наших підпільників.Справжніх підпільників, героїв розвідників, які не допустили наступу на Крюків. Ось отут можна написати їхні імена Івана Зайцева, Дмитра Чорнобаби, Михайленка Семена...", - зауважує вона.

Тамара Іванівна особливо виділяє меморіал із Гарбо, який привезли з Житомира з Черняхівського кар’єру,

який зробив скульптор Микола Степаненко.

Жінка розповідає, що дошку пам’яті оновили: тепер вона відображає уроки Другої світової та вшановує героїв Першої світової та нинішньої війни. Вона наголошує, що важливо пам’ятати всіх військовополонених і мешканців, хто не повернувся, і віддає честь берегиням, які плетуть і шиють для полонених.

Вона показує парк — це вже третій парк в історії 7-ї школи. Перший парк був на дамбі, другий біля цегельного заводу, а тепер висаджений парк біля сторожа краю. Там висаджували дерева учні, вчителі та ветерани, і за це отримали грамоти. Парк слави став символом пам’яті і шкільної історії, місцем зустрічей і мітингів.

Тамара розповідає про мешканців і героїв: портрети машиніста-розвідника і його помічника, рейки, що тягнулися до Кіровоградської, концтабір поруч — усе це частина місцевої історії. Багато долей залишилися невідомими, але пам’ять про кожного зберігається.

Тим часом, імена героїв, як Іван Зайцев, Дмитро Чорнобаба чи Семен Михайленко, ще чекають на своє місце у меморіалі на кладовищі, і їхнє внесення стане справжнім актом визнання подвигу та шаною для майбутніх поколінь Кременчука.

Соломія Верба

Свобода, школа, Верба, рада, Дія

Читайте ще