Археологічна спадщина Полтавщини отримала важливе державне визнання: два унікальні об’єкти археології внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Про це повідомила пресслужба Полтавської ОВА 26 листопада 2025 року.
За наказом Міністерства культури України №956 від 25 листопада 2025 року статус пам’яток місцевого значення отримали Городище в урочищі Високі Лазірки (пункт Лохвиця II) в Миргородському районі та курганний могильник Скоробір у Полтавському районі.
Це рішення стало результатом спільної роботи фахових установ. Ініціатором подання виступив Департамент культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації. Підготовчі матеріали розробили Історико-культурний заповідник «Більськ» та Центр охорони та досліджень пам’яток археології.
Унесення об’єктів до Реєстру — це важливий крок для збереження унікальної археологічної спадщини краю. Новий статус відкриває ширші можливості для досліджень, охорони та популяризації цих історичних локацій, які поповнять культурну мапу Полтавщини.
Що відомо про Городище в урочищі Високі ЛазіркиГородище на Лохвиччині — одна із небагатьох давньоруських фортець,
розташовану на високому мисі правого берега Сухої Лохвиці та Сули, в урочищі Високі Лазірки. Це місце здавна було заселене й увібрало в себе сліди різних археологічних епох.
Тут виявленізалишки селища скіфського часу, курганний могильник роменської культури та городище доби Київської Русі.
Назву «Високі Лазірки» деякі історики пов’язують із «лазурним» — блакитним — відтінком, що походить від слов’янського кореня «лазур» і мінералу «лазурит». Водночас більшість топонімів Подніпров’я зі словами «лазорки/лазурки» зустрічаються на степових і напівстепових теренах.
Це дає підстави припускати: так могли називати не водойми «лазурного» кольору, а місця проживання «блакитнооких» кочівників — торків. У добу Київської Русі руські князі залучали їх до служби й розселили на родючих землях, придатних для скотарства, зокрема й на території цього городища.
На перебування тут торків вказують окремі знахідки, зокрема мідний казан із залізними вушками. Такі предмети трапляються у кочівницьких похованнях XII — середини XIII століть і виготовлялися в половецьких степах Північного Причорномор’я.
