Полтава

«Кремінь» повернувся додому на щиті: у Кривушах попрощалися з командиром танкової роти Олексієм Сапігою

Жив заради родини і України.

Сьогодні Піщанська громада в жалобі. Земляки прощаються з відданим Захисником — молодшим лейтенантом Олексієм Сапігою. Він брав участь у контрнаступі 2022 року, у Курській операції, ніс службу на Донеччині, Харківщині та Сумщині.

На кладовищі в селі Кривуші зібралися друзі, знайомі, колеги. Люди несли букети весняних квітів, на небі яскраво світило сонце.

Але для мешканців громади це — чорний день прощання.

Адже ім’я Олексія Сапіги тепер назавжди вписане в історію нашої свободи золотими літерами. Він був чоловіком, чиє життя стало прикладом щирої любові — до праці, до родини і до Батьківщини.

«Олексій народився 30 липня 1985 року в селі Куцеволівка на Кіровоградщині. Його вихованням займалися дідусь та бабуся, які змалечку прищепили йому відповідальність та працьовитість. Він з ранніх років знав ціну праці та вірності рідній землі. Закінчивши місцеву школу в 2002 році, юнак одразу взявся до роботи на фермі, опанувавши професію тракториста — людей, які годують землю. Його руки, що звикли до керма трактора та турботи про господарство, пізніше впевнено тримали важелі танка. Військовий шлях Олексія розпочався ще у 2004 році зі строкової служби, яка згодом переросла у контракт, а у 2009 році він звільнився в запас у званні старшого солдата. Шукаючи своє місце в житті, працював на різних підприємствах Дніпра, а згодом доля привела його до Кременчука. Саме тут він зустрів своє кохання. У 2011 році народилася його сім’я, яка стала для нього найбільшим скарбом. Олексій був справжнім господарем», — пригадали на похованні життєвий шлях полеглого воїна.

У селі Кривуші він облаштував затишний дім для коханої дружини та донечки. Для дружини був надійною опорою, для доньки — найкращим татом. Вона пішла шляхом батька, обравши військовий фах.

Коли ворог прийшов на нашу землю, Олексій Сапіга не чекав повістки. Він одразу став на захист Батьківщини. Позивний “Кремінь” став відображенням його людської суті.

"Його бойовий шлях — це географія нашої незламності: Миколаївщина, Херсонщина, Донеччина, оборона Соледара, Харківщина, Чернігівщина та Сумщина. Олексій постійно зростав як професіонал — від водія та старшого навідника 88-го протитанкового дивізіону до командира танка і згодом командира третьої танкової роти 61 окремої механізованої степової бригади. За мужність був нагороджений хрестом “Честь і Слава”, нагрудним знаком “Ветеран війни” та відзнакою “Незламний герой російсько-української війни”. Свій останній бій командир прийняв 12 лютого 2025 року біля села Микільське Сумської області. Йому назавжди залишиться 39", — розповіли землякам.

Чимало теплих спогадів і слів звучало сьогодні про те, що Олексій віддав своє життя, аби його донечка могла жити під мирним небом.

Пам’ять, яка сильніша за смерть.

«Спочивай з миром, наш Герою, у рідній землі Кривуші. Твій останній бій завершено, але твоя світла душа назавжди з нами. Твоя мужність — це наш щит, твоя самопожертва — наша опора. Хай наша тиша стане продовженням нашої пам’яті та нашої боротьби», — звучало на похованні.

Вічна пам’ять і безмежна вдячність Захиснику України, молодшому лейтенанту, командиру третьої танкової роти Олексію Олександровичу Сапізі, який віддав життя за свободу та мир кожного з нас. Схиляємо голови перед його подвигом. Слава Україні! Героям слава!

Марина Соловей

Фото Мирослави Ковальчук

школа, Ферма, Доля, Громада, Свобода

Читайте ще