Полтава

Авторці роману про полтавську дівчину-легенду сьогодні - 86

19 бер•Vpoltave.info

Її називають символом мужності й наснаги, довгих 16 років перебувала під забороною друку, відмова від звання Героя України  -  українська письменниця епохи шістдесятництва Ліна Василівна Костенко сьогодні відзначає своє 86-річчя.

У її творчому списку поетичні збірки  - «Сад нетанучих скульптур», «Неповторність», «Над берегами вічної ріки», поеми, перший прозовий роман  «Записки українського самашедшого» - лідер продажу серед українських книжок у 2011 році.

Починаючи з 1961 року, її піддавали критиці за «аполітичність». Знімали з друку книжку віршів «Зоряний інтеграл», а книжку «Княжа вежа» зняли з верстки. У 1965 році Ліна Василівна підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. У 1968 році  написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Ліни Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду». І лише у 1977 році вийшла у світ збірка віршів «Над берегами вічної ріки».

Третій президент України Віктор Ющенко хотів дати їй звання Героя України, але вона відмовилась,

сказавши: «Політичної біжутерії не ношу».

Роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» розповідає про напівлегендарну  українську  народну співачку та поетесу, яка, за переказами, жила в Полтаві. Їй приписують авторство низки відомих у народі пісень: «Ой не ходи, Грицю», «Котилися вози з гори», «Засвіт встали козаченьки» та інші.

До речі, Маусі Чурай у Полтаві споруджено пам’ятник, який знаходиться у самому центрі міста – перед Полтавським академічним музично-драматичним театром ім. Гоголя з боку вулиці Леніна.

Уривки з роману «Маруся Чурай»:

«Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту.

Горіли солом'яні стріхи над Ворсклою.

Плавились бані дерев'яних церков.

Вітер був сильний. Полум'я гуготіло.

І довго ще літав над руїнами магістрату

легенький попіл

спалених паперів —

всіх отих книг міських Полтавських,

де були записи поточних судових справ.

Може, там була і справа Марусі Чурай?»

«Багряне сонце. Дужка золотава

стоїть над чорним каптуром гори.

На п'ять воріт зачинена Полтава

ховає очі в тихі явори»

«Степи і ніч. І хвища над степами.

Полтавський шлях сніги перемели,

Вороже військо ломиться у брами.

Глухі ворота. І мовчать вали.

Стоїть обоз по груди у заметах.

Вже встигли сани льодом обрости.

Терпи, Полтаво. Помолись за мертвих,-

передні коні в'їхали в хрести!»

«А десь окремо, як болюча згадка,

стоїть за зиму нахолола хатка.

Над Ворсклою, під тими яворами,

де вже ніхто не світить вечорами.

І тільки вогник блимає вгорі.

Там, певно, бог живе в монастирі»

Читайте ще