Для багатьох людей, які жили у Луганській та Донецькій областях, життя розділилося на до і після. Марина Пивовар з родиною вже чотири місяці проживає у Полтаві (ще 1,5 року провели у Харківській області). Працювала тамадою-ведучою, чоловік – майстер з видобутку нафти і газу, 8-річний син навчається у 2-ому класі. Два роки тому залишили Луганськ. Про початок обстрілу поряд з будинком у Луганську, виїзд з міста під автоматні черги та мирне життя у Полтаві – далі в ексклюзивному інтерв’ю «ВПолтаві».
На своїй сторінці у Фейсбук 27 травня 2015 року Марина Пивовар розмістила пост про те, як війна вплинула на життя її родини. Пост набрав численні коментарі від однодумців.
«Проїжджаємо через міст і через 10 хвилин в нього влучає снаряд»
Згадайте мить, коли ви вирішили переїжджати.
Це було 2 червня, була річниця нашого весілля. Вночі почався обстріл нашої погранчасті, поряд з нашим будинком в Луганську. Почали гудіти сирени, обстріли, автоматна черга, було страшно. За мною приїхав брат і забрав мене з дитиною до батьків в Станицю Луганську. Ми проїжджали по центру Луганська,
і в цю мить в облдержадміністрацію влетів з літака снаряд. Це було моторошно. Потім проїжджаємо через міст, і хвилин через 10 снаряд летить в міст. І він потрапляє між двох маршруток. Приїхавши до батьків, думали, що все, виїхали. І тут в ніч з 2 на 3 червня почався обстріл Станиці. З літаків, з «ГРАДів». Дуже було страшно, коли будинок ходить ходуном, по склу йдуть тріщини. Наступного дня забирає чоловік нас додому. Потім був тиждень тиші. І тут мама телефонує, каже, щоб виїжджали. На той момент у них вже були танки. Зібралися, поїхали через місто Щастя до батьків чоловіка у Харківську область.
Повертались ви туди після виїзду?
Я приїжджала туди в жовтні 2014 року. Там не було світла, води. Але комунальні послуги нарахували за ці півроку. Але є і люди, які всю війну там пережили. Їсти готували на вогнищі, зникли коти, собаки, не було зовсім їжі, зламували магазини в пошуках їжі, залазили в чужі квартири. У селах звичайно людям простіше, там є свої запаси, можна виростити. Були випадки що, люди які жили в багатоповерхівках, і з вікон викидалися. Особливо люди похилого віку,
які не одну війну і голодомор пережили. У лютому цього року їздила до батьків в Станицю Луганську, перейшла через міст, мене зустрів друг, ми проїхали через усе місто. В принципі нічого не змінилося, тільки написи інші. Людей дуже мало. Звичайно працюють школи, кінотеатри, кафе, ресторани.
Станиця Луганська зараз під чиїм контролем перебуває?
Зараз це українська територія, бойові дії є, причому дуже серйозні. Протягом 2 тижнів летять снаряди з тієї сторони Луганська. Це абсолютно поруч. Є річка Сіверський Донець, як тут Ворскла, розвалений міст, який підірвали рік тому. І з одного боку річки стоїть ополчення, з іншого - українська армія. Коли це закінчиться, ще ніхто не знає. Всім все набридло, всі вже один одного ненавидять. Навіть, якщо закінчиться, я думаю, що Україна відмовиться забирати ці області, тому що там стільки всього треба вкласти на відбудову.
Така ситуація надовго, як думаєте?
Можливо, років з 2, а потім буде реабілітаційний період. Років 10 там точно нічого не буде в цих областях.
«У Полтаві живуть собаки і заводять собі людей, а не навпаки»
Як ви опинились у Полтаві?
А в Полтаву ми потрапили абсолютно випадково. Чоловіка запросили сюди на роботу в бурильну українську компанію, вона знаходиться в Гадячі, працює по вахтах. Насправді зарплати на цій роботі не вистачає. Тут дуже дорогі квартири на оренду (за словами Марини, оплата за двокімнатну квартиру на "Огнівці" від 3 тис. грн). Нам дуже подобається Полтава. Зустріло місто нас снігопадами, 31 грудня, тому Новий рік ми вже зустрічали в новому місті. Харків мені подобається, там багато перспектив, але це індустріальне місто і там дуже багато людей, налаштованих в протилежну сторону. Там дадуть команду і 50% людей вийдуть з триколорами. У нас є такі друзі, знайомі, але тим не менш ми нормально спілкуємося, просто цю тему намагаємося не обговорювати.
Після приїзду в Полтаву були якісь проблеми?
Проблем особливих не було, зняли ми квартиру ще в листопаді минулого року через ріелтора. Зустріли нас нормально. Навіть в Жовтневому міськвиконкомі переоформляли документи, все було чудово. Ми не прописалися, просто оформили собі документи як тимчасово переміщені особи. Не було ніякого упередженого ставлення.
Плануємо все-таки тут залишитися. Хотілося б своє житло мати, тому що платити таку суму за житло дуже накладно.
Чи зверталися ви в соціальні центри в Полтаві?
Ні, не зверталася. Один раз до мене зателефонували і запросили отримати офіційно гуманітарну допомогу. Було дуже приємно, навіть довелося таксі викликати, щоб доставити продуктовий набір додому.
Марина Пивовар розповідає, поки що не займається проведенням корпоративів, натомість знайомиться з тутешніми людьми. У порівнянні з Луганськом, проведення весілля оплачується у 3 тис. грн, у Полтаві – 1 тис. грн.
Чого не вистачає в Полтаві в плані переселенців?
Я думаю всього вистачає. Добре було б, якщо створили єдиний центр для переселенців. Але почнеться корупція. Тому що все це пов'язано з грошима. Але, щоб люди не їздили по всіх районах, а все було в одному місці - вирішувати юридичні питання, консультації психолога.
Мені здається, що в Полтаві не вистачає кінотеатрів. Є один кінотеатр, 90 грн квиток на мультфільм для дитини, купити попкорн, це дуже дорого. Я не пішла, син сам пішов на мультфільм. У Полтаві мене неприємно здивувало, коли ідеш в школу, і таке враження, що живуть собаки і заводять собі людей, а не навпаки. Все встелено собачими екскрементами. Дуже багато собак в місті. На зупинках немає урн. А так все зрозуміло, доступно. Куди проїхати, пройти завжди все підкажуть.
