У селі Старі Санжари, що на Полтавщині, відзначили 115-річчя з дня народження видатної землячки - правозахисниці, однієї з фундаторок дисидентського руху борців за волю України у ХХ столітті Оксани Мешко. З цієї нагоди в місцевій школі, яка носить її ім'я, влаштували літературно-музичну композицію. Присутні на заході учні та педагоги прослухали живий голос Оксани Яківни, її спогади у фонозапису.
Директорка школи Валентина Дудка повідала дітям про досить тривале дружнє спілкування із сином славетної землячки - також діяльним патріотом України, громадсько-політичним діячем, письменником-шістдесятником Олесем Сергієнком.
Свого часу він відвідував школу і, звісно, також розповідав про свою матір. Народилася вона у хліборобській родині з міцним козацьким корінням. Саме воно дало паростки волелюбства та незламності, яка вражала навіть бувалих у бувальцях чоловіків, любові до рідного краю й Батьківщини, готовності захищати її від ворогів до загину. Адже фактично весь страдницький шлях Оксани Мешко був дорогою "Між життям і смертю" (так вона згодом назве книжку своїх спогадів).
Першої приголомшливої втрати зазнала ще в підлітковому віці, коли у грудні 1920 року в Харкові на Холодній горі більшовицькі зайди розстріляли батька. За що? Тільки за те, що він опинився серед заручників, яких належало ліквідувати за невиконання їхньою волостю продовольчого податку...
Цербери тоталітарного режиму почали переслідувати її особисто ще зі студентської лави, бо мала, на їхнє переконання, сумнівне "соціальне походження" та вийшла заміж за "неблагонадійного" викладача Дніпропетровського інституту народної освіти Федора Сергієнка. Уперше Оксану заарештували разом із сестрою в лютому 1947 року нібито за їхні наміри (!) вбити тодішнього компартійного керівника УРСР Микиту Хрущова. За вироком суду отримала тоді 10 років виправних таборів. Далі, після смерті Сталіна, була реабілітація і... нові арешти, заслання в Хабаровський край, спроби запроторити у психіатричну лікарню.
Свій останній вирок - із ув'язненням і засланням - отримала у віці 76 років! При цьому стала однією з фундаторок Української Гельсінської Групи, яка згодом перетворилася на Українську Гельсінську Спілку та комітет "Гельсінкі-90".
А в період масових арештів інших провідників і знакових постатей цих організацій фактично очолювала дисидентський рух в Україні, ставши його знаменом і водночас берегинею. За це самі дисиденти називали її "козацькою матір'ю".
Прикро, та в рідному селі Оксани Мешко, на її малій батьківщині виросли кілька поколінь, які нічого не знали про легендарну землячку. Та й самому селу повернули його історичну назву тільки нещодавно. Зрештою, 2002 року Старосанжарській загальноосвітній школі присвоїли ім'я славетної жінки. А 2016 року, під час декомунізації, вулицю Клари Цеткін у Полтаві перейменували на вулицю Оксани Мешко. Тож сьогодні борги пам'яті "козацькій матері" доводиться віддавати її юним землякам...
Василь НЕЇЖМАК.
На знімку: в школі, яка носить ім'я Оксани Мешко, пам'ятають славетну землячку.
Фото з архіву автора.
