Полтава

«Дуже хочеться дочекатися перемоги» - донька загиблого під час Революції гідності Ігора Сердюка - Олександра

У День вшанування Героїв Небесної Сотні у Кременчуці поклали квіти до меморіалу Героїв та барельєфу загиблому на Майдані кременчужанину.
Сьогодні, у День пам’яті Героїв Небесної Сотні, біля кременчуцького меморіалу на вулиці Соборній зібралося декілька десятків громадян. Були тут і представники місцевої влади: мер Віталій Малецький, секретар міськради Юрій Гриценко, перший заступник міського голови Володимир Пелипенко, віце-мери Іван Москалик та Дмитро Кравченко, Руслан Шаповалов, Директорка Департаменту соціального захисту населення та питань АТО, начальниця управління культури і туризму Ірина Вологодська.
Цього дня вся Україна згадує учасників Революції гідності 2013-2014 років та загиблих під час протестів, які ціною власного життя захищали ідеали демократії, відстоювали права та свободи громадян, європейське майбутнє нашої держави.

У першу чергу, у такий день складно не згадати тих, хто віддали своє життя за честь та ідеали демократії, за незалежність нашої країни. Тож захід розпочали Державним гімном України.

Далі згадали перші жертви Революції Гідності.

У даному списку - і герой України. Прапороносець 9-ї сотні удостоєний ордена Золота Зірка – кременчужанин Ігор Сердюк, який загинув на майдані 18 лютого 2014 р.. Щоб боротися за свободу і незалежність України, у рідному місті Ігор залишив свій бізнес, захоплення дайвінгом, без найближчої людини залишилися його батьки, дружина Ірина, донька Олександра.
«Ігор безстрашно пішов під кулі, проявивши приголомшливу цивільну мужність. Пам'ять про подвиг Небесної сотні вшановується під гаслом «Вдячні за свободу». Адже це можливість вільного вибору та усвідомлення власної відповідальності за свій вибір. Герої Небесної сотні зробили свій вибір – виборювати гідність свого народу», - розповіла ведуча заходу.

Тож після покладання квітів до меморіалу, присутні попрямували до пам’ятного барельєфу загиблому містянину Ігорю Сердюку. До підніжжя у першу чергу поклали квіти його батьки та донька Олександра.
«Часто говорю з ним подумки, або думаю, над чим би він сміявся, адже він був доволі позитивною людиною. Часто думаю, як би він себе поводив у тій чи іншій ситуації», - говорить вона.

Олександра пригадує, як тато жив Майданом, і як навіть тоді, коли захворів запаленням легень, відмовився повертатись і їхати на лікування.
«Тоді мама сама поїхала туди, взяла його за руку і повела до лікаря, адже він не міг полишити це все», - коментує вона.
З початку повномасштабного наступу дівчина залишилася в Україні, адже впевнена, що її батько вчинив би точно так.
«Все-таки дуже хочеться дочекатися перемоги, побачити, яка побудується після того країна, як зміняться люди – бо вони вже дуже з того часу змінились. Тож хочеться бути тут і мати якусь причетність до цих подій», - з оптимізмом підсумовує вона.

Ліна Романченко
Фото Олександра Попенка

Майдан, Культура, Перемога, Свобода

Читайте ще