Росіянин Михайло Павлов, позивний Перс, 2023 року здався в полон і перейшов на бік України. «Я вважаю, що правильний вибір зробив», — каже він. Зараз Михайло воює у складі Російського добровольчого корпусу, був поранений, але повернувся в стрій.
В інтерв'ю журналістці Video NV Галині Булгаковій він розповів, чому підрозділ Шторм-Z, куди він потрапив із російської в’язниці, називають «похоронним бюро», навіщо бійці РДК влаштовували рейди в прикордонних районах Бєлгородської області, і чи вірить він у те, що в майбутньому можливо «звільнити Росію від Російської Федерації».
Далі — пряма мова Михайла.
Росія. Шахрай«Мені 25 років. Я росіянин, який перейшов на бік України, воювати за Україну. І зараз я перебуваю у складі Російського добровольчого корпусу. Перший штурмовий взвод, командир гранатометного розрахунку.
Я родом із міста Іваново. Я займався шахрайством на території Російської Федерації, коли молодий був. Обманював страхові компанії. Бив машини по страховці, підставні аварії. Бувало, будинки палив кілька разів. З огляду на те, що в Росії відбувалося, 2016−2018 рік,
мені здавалося, що ніяк по-іншому ти в соціальний ліфт не застрибнеш.
У березні 2018 року мене затримали біля будинку співробітники місцевого оперативного управління. Підкинули мені наркотики. Оформили мене, пред’явили звинувачення, статтю. Рік слідства, суди. 1 квітня 2019 року мене посадили. Засудили на шість років суворого режиму. Із них я у в’язниці провів 4 роки і 2 місяці.
Вважаю, що мене посадили за сукупністю факторів. Я займався незаконною діяльністю на території Росії. Плюс моя антивоєнна позиція. Я знаю, що війна вже 11-й рік триває, що це ніякий не громадянський конфлікт, як нам підносять".
Колонія. Вербування у Вагнер«План втечі з Росії народився в моїй голові після повномасштабного вторгнення. Тобто я ще у 2022 році хотів доїхати, спробувати якимось чином дістатися України.
У нас, як і в усіх практично російських в’язницях, відбувалося вербування в ПВК Вагнер, а потім у ДШГ Русич. Вагнер — це люди, які просто, грубо кажучи, портал відкрили в стіні. Залетіли на чорному вертольоті семеро людей. Там [Дмитро] Уткін був, [Євген] Пригожин, уся компанія,
я їх усіх особисто бачив, вони стояли там на полі. Таку промову виголосив Пригожин: «Я приїхав собі вибрати найкращий кримінальний талант серед вас. Мені потрібні вбивці, розбійники, люди, у яких немає, так би мовити, гальма морального».
Сказали: за дезертирство — розстріл. Тоді я зрозумів, що це не моя історія. З ними не вийде так зробити, як я хочу. І я почав очікувати, що буде далі відбуватися".
На війні. Шторм Z«20 квітня 2023 року в мою колонію вже приїхав так званий Шторм Z, від міністерства оборони. І тоді я зрозумів, що це мій шанс. Ми жодних перевірок не проходили взагалі. Ні по здоров’ю, ні поліграф — взагалі нічого. Нас просто забирали і везли.
4 травня під ранок, десь о 5 чи 6 годині, нас привезли в Луганську область, село Можняківка. Там тренувальні табори знаходяться. Звідти неможливо було ніяким чином нікуди втекти. Там всюди була військова поліція, військова комендатура.
Півтора місяця провели там, у цьому тренувальному таборі, після того дали бойове завдання і відправили в Торське. Ми туди приїжджаємо — і буквально через 15 хвилин після розвантаження в точку накопичення прилетіло дві ракети HIMARS.
200 «двохсотих» відразу. Нас повезли назад, а потім — на Запоріжжя вже.
Армія Росії — це армія зеків. Нинішня армія російська — це одна велика колонія. Там не за статутом живуть. Там за поняттями живуть".
Втеча. Полон«Ну, я гуляв по позиціях, інформацію деяку шукав, збирав для себе. У мене був телефон, карти були, все було. Запам’ятав, де плюс-мінус хто стоїть, звідки БМП їдуть працювати, звідки танки працюють, звідки БПЛА запускають, звідки розвідка заходить. З усією цією інформацією вранці 27 червня я пішов уперед, просто в бік українських позицій. І врешті здався в полон.
Взяв із собою людину зі свого взводу. Кажу: підемо подивимося, що там на «нулі» відбувається, дуже цікаво. І він просто каже: підемо. І ми пішли. А в процесі побачив російський дрон, як ми здаємося, і по нас почала працювати російська артилерія. Пристрілювальні постріли якраз і вбили ту людину, яка була зі мною. Йому прилетів уламок у шию.
Російська Федерація не дає можливості людям не брати участь у цій війні. Тобто якщо вони бачать, що хтось здається в полон, вони одразу ж туди починають відпрацьовувати артилерією і чим можуть,
щоб ніхто не здався. Якщо позицію вони втримати не можуть і там залишається невелика кількість їхніх солдатів, вони туди теж починають артилерією, Градами, ще чимось стріляти.
Шторм Z міністерства оборони Російської Федерації — похоронне бюро просто. Якщо ти хочеш померти швидко і практично безболісно — їдь у Шторм Z, тебе дуже швидко поховають.
Росіяни стоять незрозуміло за що. Вони не розуміють, за що вони стоять. Вони не розуміють, за що воюють. Це ключова різниця між російською людиною і росіянином. Ну, я росіянин. У мене щось у голові є інше. І я вмію робити вибір. Вважаю, що я правильний вибір зробив".
Україна. РДК«До моменту, як я познайомився з Денисом White Rex, командиром Російського добровольчого корпусу, на всьому моєму шляху мені говорили: ми тобі не віримо. Начебто зрозуміло, з якої причини люди не вірили, але почувши те, про що я говорю, шанс мені, абощо, давали. Через півтора місяця після того, як я здався в полон, я перший раз із Денисом White Rex поговорив, і почалися перевірки перед вступом до лав Російського добровольчого корпусу. Всі перевірки,
які можна було пройти, фізичні, моральні, співбесіди, поліграф — я все пройшов це. І 22 серпня 2023 року вже офіційно вступив до РДК.
Я відразу пішов у штурмовики. Були тренування, підготовка, курс молодого бійця. Потім ми поїхали на Сватівський напрямок. Працювали на цьому напрямку півтора місяця. Далі я вже за фахом гранатометник у складі того ж першого штурмового взводу РДК поїхав на Авдіївський напрямок, ми брали участь в операції із захисту Коксохімічного заводу.
Своє перше поранення я отримав там, під час цієї операції на Авдіївському напрямку, під час штурму. Поранення було від осколкової гранати Ф-1. Не встиг прибрати ногу з перехрестя в окопі, граната вибухнула — і мені осколок прилетів у ногу. Лікарі говорили, що ще б трошки він пройшов, буквально кілька міліметрів — і мені б ампутували кінцівку нижче коліна. Тобто пощастило".
«Вибори» Путіна. Рейди
«Уже коли я відновився до кінця, надійшла команда, що збираємося і їдемо в Бєлгородську область. Це період, коли мали бути вибори президента РФ. Відповідно ми заходили із закликом до місцевого населення про те,
що одумайтеся, не потурайте і не підтримуйте режим, не голосуйте. Вибирайте правильний бік, війну пора закінчувати, пора якось звільнятися від цього. Мені чомусь здавалося, що багато хто радіє від того, що ми приїжджаємо. Вони бачать техніку з нашими прапорами, групу з нашими прапорами і зустрічають нас.
Особисто я брав участь у боях у Козинці. Там були сутички як із контрактниками, так і з мобілізованими. Були стрілецькі бої, але в основному російська сторона закидала своє власне село, свою власну територію авіабомбами. Я не знаю, вони взагалі розуміли, що в цих будинках, у цій місцевості можуть бути цивільні чи їхні ж солдати? Тому що те, з якою щільністю вони закидали ці місця авіабомбами і артилерією, важко описати. Вони ніби вирішили стерти цей шматок землі просто під нуль. У принципі, вони так і зробили. Власне село стерли під нуль авіабомбами.
На сьогодні я не можу вам точно сказати, чи перебувають бійці Російського добровольчого корпусу на території Російської Федерації, але, я думаю, ви ще не раз почуєте про нові цікаві історії з території РФ від нашого підрозділу.
Майбутнє. План визволення Росії«Глобальні цілі РДК — це повна деокупація української землі і повна деокупація, звільнення російської землі, нашої країни, нашої батьківщини від путінського режиму.
Я називаю окупантами росіян, які підтримують путінський режим. І Російську Федерацію як державу. Тому що це держава-терорист і держава-варвар.
Так, у мене російський паспорт. У мене російські документи. Я громадянином Російської Федерації вважаюся зараз. І все. Про українські документи, найімовірніше, буду думати в останню чергу. Росія, місце, де я народився, безумовно, це моя батьківщина. Російська Федерація не є моїм домом. Тому що я не згоден з тими порядками, які в цьому домі встановлені. Повернутися в Росію — це означає звільнити її до кінця. Відповідно, це і буде моє повернення в Росію.
Вважаю, що спроможність Російського добровольчого корпусу дійти до Москви зовсім не туманна, вона цілком собі реальна. Повний розвал вертикалі влади Путіна, яку він вибудував. Повний взагалі розпад.
Майбутнє Росії — це її звільнення від Російської Федерації. Це майбутнє зовсім не за горами.
Нова країна не буде схожа на ту, яка була раніше. Залишиться Центральна Росія, цей шматочок землі невеликий. І ще, можливо, якісь прилеглі області, які республіками не вважаються.
Не потрібно боятися наводити порядок у себе вдома. Між іншим, це всіх росіян стосується, які живуть на території Росії. Якщо ви не будете наводити цей порядок, то його ніхто не наведе. І це триватиме весь час — війни нескінченні, ненависть з боку інших народів тощо. І всі думатимуть «та за що» — і ніколи не зрозуміють, у чому справа. Порядок потрібно наводити не важливо як, з транспарантом у руках чи з автоматом у руках, це не має значення".
Його доля. Мрії про «перемогу»«Спочатку, коли у мене з’явилася можливість підтримувати зв’язок із родичами, з тими, з ким я спілкувався на території Росії, я дзвонив, писав. Але під час спілкування зрозумів, що їхня позиція поєднується з позицією всіх інших, хто підтримує режим, який є на території Росії. Вони підтримують путінський режим, і я прийняв рішення не спілкуватися просто з ними. Хоч би як боляче це було, але я не спілкуюся з ними,
ні з ким. Навіть із мамою не спілкуюся. Від батьків своїх я почув такі слова: «Як ти міг зробити такий вибір взагалі, чому ти так вчинив?» Ну тобто повне взагалі нерозуміння.
Я сподіваюся, що рано чи пізно в людях прокинеться дух незгоди, дух боротьби, і вони зрозуміють, що ще не пізно щось змінити, спробувати бодай. Я дуже в це вірю. Як українець вірить у свою націю, у свою батьківщину, так само і справжня російська людина вірить у свою націю, у свій дім, у свою землю, що вона не втрачена. Я не можу собі дозволити поставити хрест на землі, на якій виріс. Інакше це все буде просто безглуздо.
Найбільше я сьогодні мрію про те, щоб війна скінчилася. Кожен новий день я прокидаюся з думкою про те, що от би війна завтра скінчилася. Ну, ніби ми намагаємося… Сім'ю хотілося б побудувати тут в Україні. Правда — створити сім'ю. Мені дуже подобається тут. Дуже хороші, добрі, сильні люди, душевні.
Перемога тільки за Україною, так. Не «побєда». Це на іншому боці так кажуть. Кого вони там «побєждают», незрозуміло взагалі. Тут саме Перемога буде. По-іншому не сказати ніяк. Люди тут переступлять через себе в мільйонний раз і досягнуть своєї мети. Я разом із ними. Буду пліч-о-пліч іти вперед".
