Холодні грудневі дні стають ще сумнішими через трагічні новини з фронту. Громади Вінниччини повідомляють про загибель Івана Казмірчука, Євгена Болтухова, Олександра Живилка та Сергія Іванишина, повідомляє I-VIN.INFO.
Махнівська громада оплакує загибель Казмірчука Івана Олександровича.
Іван був не лише військовим і талановитим музикантом, а й одним із найкращих учнів своєї школи — щирим, здібним, світлим юнаком, який завжди залишав по собі тільки добро.
У Тульчинській громаді попрощалися із загиблим Захисником Євгенієм Болтуховим.
Громада провела в останню путь свого сина, мужнього розвідника, який загинув, захищаючи Україну, її незалежність та територіальну цілісність. У жорнах жорстокої російсько-української війни наш народ щодня втрачає найкращих — молодих, сміливих, сильних. Сьогодні Подільське оплакує свого Героя.
Євгеній народився 20 травня 2000 року в селі Теплівка Сімферопольського району АР Крим.
У 2007 році разом із сім’єю переїхав до села Подільське, де продовжив навчання та здобув повну середню освіту.
Після школи навчався у Козятинському ВПУ залізничного транспорту,
згодом — у Тульчинському ВПУ №41 на спеціальність «лісник». Певний час працював у лісовому господарстві.
На початку жовтня 2023 року був мобілізований, проходив підготовку у Житомирському навчальному центрі ДШВ, пізніше — у навчальному центрі Запорізької області. 17 грудня прибув у бойовий підрозділ.
18 грудня востаннє зателефонував рідним, повідомивши про вихід на позиції. Тієї ж ночі надіслав рідним останні слова любові й прощення.
З 19 грудня зв’язок з ним зник.
Євгеній був допитливим, добрим, щирим, скромним хлопцем, люблячим сином і братом.
Шлях Євгенія додому тривав майже два роки. 24 місяці болю, розпачу та очікування для сім’ї. Загибель воїна була підтверджена лише після репатріації тіл 20 червня 2025 року та проведення ДНК-експертизи.
19 грудня 2023 року, під час бойового завдання поблизу населеного пункту Вербове Запорізької області, солдат Болтухов Євгеній Юрійович прийняв свій перший і останній бій. Російський окупант забрав найбільше — його життя, його майбутнє, його мрії.
Вінниця 10 грудня проводжала в останню путь оборонця України Олександра Живилка.
Вінничанин Олександр Живилко змінив будівельний реманент на зброю взимку 2023 року. Воював із російськими окупантами у лавах 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Від солдата дослужився до звання молодшого сержанта та посади командира 1-го гранатометного відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки. Понад два з половиною роки після бою 22 березня вважався зниклим безвісти. Нещодавно факт загибелі воїна отримав офіційне підтвердження. Його життя обірвалося поблизу села Богданівка Бахмутського району Донецької області у 38-літньому віці.
Олександр Живилко народився 19 червня 1984 року у Вінниці, де крім нього, в сім'ї було ще троє дітей. Мати ставила їх на ноги самотужки, тому середню освіту хлопчику довелось здобувати у Жмеринській школі-інтернаті. Змалечку захоплювався спортом, грав у футбол, був серцем будь-якої компанії. Після отримання атестату вивчився на столяра, все життя працював на будівництві. Разом із цивільною дружиною виховував доньку.
08 грудня 2025 року Самгородська громада назавжди попрощалася з нашим Героєм - Сергієм Іванишиним.
Сергій Юрійович ІВАНИШИН народився 22 жовтня 1987 року у селі Сошанське. В 1994 році пішов навчатися у Сошанську школу, де закінчив девʼять класів.
Після школи вступив до Вінницького профтехучилища, де здобув професію слюсаря.
У 2006 році був призваний на строкову військову службу, яка проходила у місті Десна, Чернігівської області. Важка була служба, але Сергій її пройшов з честю.
У 2007 році повернувся додому. Трудову діяльність розпочав будівельником. Згодом зустрів свою кохану дружину Тетяну. Створили щасливу сім’ю, народили прекрасних донечок, у 2009 році Софію, а у 2013 році, донечку Марію.
24 лютого 2022 року Сергій добровольцем пішов у військкомат. Став на захист своєї сімʼї, своєї країни.
Два роки служби пройшли у самих гарячих точках сходу України. Але 20 лютого 2024 року на Куп’янському напрямку, Сергій з побратимами потрапив під ворожий артилерійський обстріл, отримав важкі поранення.
Далі все як в тумані. Тривала боротьба за життя, дві зупинки серця. Життя Сергія рятували лікарі багатьох міст України рік і девʼять місяців .
Після довготривалого та виснажливого лікування, Сергій нарешті повернувся додому.
До останнього боровся за життя, але серце мужнього героя не витримало.
Читайте також, 80 безпілотників: наслідки нічної повітряної атаки.
Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.
Фото: зі сторінок громад
