Війна

Прославляння царів, демонізація Заходу та заперечення українців: яку історію викладають дітям в окупації

У Росії видали підручники для учнів 5-7 класів з “історії” спеціально для окупованих територій: “Історія нашого краю. Донбас і Новоросія”. “Реальній газеті” вдалося дістати ці підручники і ознайомитися з ними.

Найголовніший висновок — Росія не просто намагається довести, що окуповані території належать їй, вона просуває меседж про те, що українців там ніколи не було. Також ці підручники навчають дітей тому, що російська державна влада завжди права і несе добро. А ось зло завжди приходить із заходу — у Європі і США живуть виключно шкідники, які заздрять успіхам Росії і хочуть її знищити.

Це насправді дуже страшні і псевдоісторичні підручники, але аналізувати їх важливо передусім для того, щоб розуміти — якими насправді є плани нашого ворога, і що він вкладає у голови дітей анексованих українських територій.

“Всі народи неосяжної країни”‌Підручників — два. Один для 5 класу, де описуються події з давнини до XVII сторіччя, і для 6-7 — з XVIIІ сторіччя до наших днів.

Вступ до першої книги починається очікувано: “Ми живемо в Росії”,щоб ніхто про це раптом не забув.

Далі в голови п'ятикласників (це зазвичай 10-11-річні діти) вбивається міцний цвях ідеології “руського миру”:

“Основою нашого суспільства, яке об'єднує всі народи неосяжної країни в єдине ціле, є російська культура, російська мова, духовно-моральні цінності, вироблені протягом історичного розвитку”.

Думаємо, в цьому випадку неважливо, чи зрозуміє щось дитина з цих слів. Головне — просто затямити, взяти на віру і ніколи в цьому не сумніватися.

А далі на дітлахів перед зануренням у світ археології чекає сюрприз. Розділ “Наш край у давнину” чомусь починається з карти під назвою “Наш край у 2020 роки”. До складу Росії “включені” Луганська, Донецька, Запорізька та Херсонська області. Обласні центри — Запоріжжя та Херсон — також. Хоча Херсон росіяни покинули ще у 2022 році, а Запоріжжя взагалі не було окуповане. Втім, меседж ми вловили, бо контроль над цими чотирма регіонами було однією з вимог Путіна для так званого “миру” з Україною. У змодельованій для дітей реальності, ця подія вже відбулася.

Русь, але не КиївськаЗ вашого дозволу пропустимо полювання на бізонів,

бронзовий та залізний віки, кімерійців та скіфів “з розкосими та жадібними очима”, греків, сарматів та “нерозумних” хазарів і перестрибнемо до часів Київської Русі. Хоча — стоп! Сам момент утворення Київської Русі — тривалий процес об'єднання східнослов'янських племен та земель навколо Києва, який був захоплений князем Олегом у 882 — у підручнику подається, як “початок руської державності”. “Київська Русь” у підручнику заміняються просто “Русю”, хоча фраза з “Повісті врем'яних літ” про те, що саме Київ є матір'ю городам руським згадується.

До речі, ця фраза зустрічається і в інших стародавніх документах, таких як «Слово на оновлення Десятинної церкви» (сер. XII століття), стихира служби святому Володимиру та службі на пам'ять освячення в 1051/1053 у церкві святого Георгія в Києві. Київ в цих джерелах називається “богоспасенним” та “першопрестольним”, але авторам пропаганди не вистачило сміливості назвати Русь Київською, вони лише скромно написали, що столицею Русі став Київ.

Ба більше — у підручнику фактично ігнорується навіть факт хрещення киян у Дніпрі. Цю історичну подію,

яка доленосно вплинула на розвиток політичного і духовного життя країни, згадали лише одним реченням:

“Син Святослава князь Володимир навернув Русь у християнство. Російська православна церква почитає його як святого”. (А сучасна Росія щоденно бомбить місто Володимира Великого, хочеться додати).

Памʼятник Володимиру Великому в Києві. Фото: depositphotos Показово не саме те, що автори використовують назву «Русь» замість звичного в українській історіографії терміна «Київська Русь». Проблема в іншому: Київ і його роль у розвитку Русі в підручнику відсунуті на другий план, тоді як історії Великого князівства Московського, відомого під назвою Московія, і яке було до 1480 року під владою Золотої Орди, приділяється значно більше уваги та місця. А історичною подією називається “відчуття Москви себе Третім Римом” після падіння Константинополя. Доречно в цьому випадку буде сказати: хреститися треба, щоб не здавалося.

Непокірні запоріжціЩе цікавіше стає, коли пропагандисти намагаються розповісти дітям про козацтво, але зробити це так, щоб у них не виникло думки, що це були українці.

Запоріжців у підручнику називають “руськими поселенцями” і ілюструють це картиною І. Рєпіна із зображенням класичного запорожця — з чубом і в шароварах. Далі на прикладі запоріжців розповідають, як це погано і небезпечно, бути вільними людьми і сперечатися з російською владою.

Запорізьким козакам протиставляються донські. Останні, мовляв, відразу обрали служіння Російській державі, а запорожці думали лише про вільності та привілеї. Звісно, згадується і про “зраду” гетьмана Івана Мазепи, але про масові казні, які Петро І влаштував у відповідь, немає ані слова.

Червоною ниткою скрізь весь підручник проходить думка — імперська влада завжди права, і все позитивне і важливе для територій так званої Новоросії завжди приходило саме від російських царів.

— Акцент робиться на імперській колонізації Приазов'я за часів Петра I, хоча насправді тут з XVI століття йшло інтенсивне освоєння краю запорізькими та слобідськими козаками, предками сучасних українців. Практично на місці всіх сучасних великих донбаських міст були українські козацькі поселення. У підручнику про це згадується, але в максимально розмитому вигляді. Бахмут у ньому засновує Петро I, хоча насправді його засновують місцеві козаки, з дозволу імперського уряду, — розповідає історик і

журналіст Костянтин Скоркін

Донбаське вугілля і підступні іноземціУ розділі про відкриття вугілля на Донбасі пишуть про те, як “європейські експерти” не вірили у якість місцевих корисних копалин. Ясно, для того, щоб зашкодити Росії. Повірив, мовляв, у неймовірні властивості вугілля Донбасу лише Петро І.

— У підручнику першовідкривачем вугілля називають Григорія Капустіна, але українські дослідники звертають увагу що ще 1721 року Микита Вепрейський та Семен Чирков організували розвідку вугілля біля Бахмута, а 1723 року — його промисловий видобуток Не говорячи вже про те, що саме українські козаки почали першими видобувати тут вугілля кустарним чином, — говорить Скоркін.

Однак, на його думку, ремарка, що видобутку вугілля перешкоджали якісь іноземні «експерти» не в'яжеться з тим, що першими донбаськими промисловцями були якраз іноземці — насамперед англійці.

Навіть в радянських підручниках писали про те, що Петро І “прорубив вікно у Європу”, що означало початок інтеграції Росії у цивілізований світ. Однак у сучасній інтерпретації і контексті вигідно зробити вигляд,

що нічого доброго з тієї Європи для Росії не прийшло. Ось тому історію переписують прямо набігу.

— Європейські держави приходили на нові землі, щоб підкорювати і поневолювати, і тільки Росія, щоб підтримувати і просвітлювати, — пояснюють матчастину у підручнику.

Цю думку ми ще не раз тут зустрінемо.

— У розділі про індустріалізацію в Російській імперії протиставляється державний і іноземний капітали, нібито другий тільки по-хижацьки експлуатував надра. Насправді європейський капітал відіграв одну з ключових ролей у формуванні промислового комплексу Донбасу, — каже Костантин Скоркін.

В описі часів Катерини ІІ меседж про те, що влада і царизм дорівнює добру, а захід — злу, посилюється. Власне, саме тоді з'явився термін “Новоросія”, яким козиряють і донині.

— Описується лише позитивна сторона імперського розширення на землі південно-східної України: економічне зростання, будівництво доріг та заводів. Але не йдеться про те, що на вільні раніше землі разом із імперською адміністрацією прийшло і кріпацтво та обмеження місцевих вільностей тощо. Переселення греків із Криму до району нинішнього Маріуполя подається як благодіяння, хоча насправді воно мало насильницький характер. Сучасні українські історики вважають його першою депортацією з Криму, — говорить Костянтин Скоркін.

Історія з “потьомкінськими селами” у книзі взагалі оголошується вигадкою іноземної пропаганди. Ймовірно, і не створювали для Катерини другої цілі міста і села, але тріумфальні арки та святкові огорожі на її шляху встановлювали, і селян примушували вдягати найкращий одяг. Але у дітей підручник питає: чому європейці не вірили в успіхи освоєння Новоросії? Доведіть, що ці обвинувачення були несправедливим?

— Загалом, для опису історії до 1917 року характерне некритичне уславлення діяльності російських імператорів та їх наближених і демонізація Заходу, який увесь час ставить палиці в колеса, — резюмує Костянтин Скоркін.

Такі моменти роблять ці підручники набагато небезпечнішими для дітей, ніж навіть радянські. Адже в радянських хоча б вчили критичному мисленню на прикладі царизму. Дітей вчили, що інтереси народу та влади можуть не співпадати, і виступати проти керманичів та відстоювати свої права — це нормально. У сучасній версії влада вже не поневолює народи, а визволяє, а цар завжди правий.

Зникнення українцівНайстрашніше у підручниках — це повне викреслення українців з історії нині окупованих територій.

Йдеться навіть не про внесок у розвиток, а взагалі про існування. Після прочитання цих книжок складається враження, що наш край — багатонаціональний, але українці тут ніколи не жили.

Ось так за версією підручника виглядав склад населення Херсонської, Катеринославської та Таврійської губерній у кінці ХІХ сторіччя:

Українців тут навіть не меншість, їх просто немає.

Розберемо окремо кожну губернію. Зазначимо, що до складу Херсонської губернії тоді входила не тільки Херсонщина, а й значні частини сучасних Миколаївської, Одеської та Кіровоградської областей. Звернемося до перепису населенняпо Херсонській губернії за 1897 рік. Більшість вважали рідною мовою “малоросійську”, тобто українську, і саме “малороси” складали основну частину населення: 54–57% загалом по губернії, а в сільських районах — значно більше.

З підсумків перепису населення по Херсонській губернії за 1897 рік.Таврійська губернія поділялася на дві великі частини: материкові повіти (Мелітопольський, Бердянський, Дніпровський) та півострів Крим. За даними того ж перепису 1897 року, основною етнічною групою,

яка тут жила та мешкала здебільшого на материкових повітах була українська (малоросійська - 42,2%. Великороси (27,9%) переважали у містах та великих військових центрах. У Криму 35, 6% населення складали татари, 33,1% - росіяни, і 11,8%% - українці.

І нарешті Катеринославська губернія куди входили Катеринослав (сучасне місто Дніпро), Бахмутський, Олександрівський (теперешнє Запоріжжя), Новомосковський (м. Самар Дніпропетровської області), Маріупольський, Павлоградський, Верхньодніпровський та Слов'яносербський повіти.

За переписом 1897 року, 68,9% мешканців Катеринославської губернії назвали рідною “малоросійську” мову, яку сучасні дослідники ототожнюють з українською, а великоруську — 17,3%.

Таким чином, автори підручника навмисно вводять учнів в оману, ігноруючи найбільшу етнічну групу, і все для того, щоб виправдати окупацію і виховати нові покоління “росіян”. Все як у романі Максима Горького: “ А чи був хлопчик?” Відповідь школярів очевидна — не було.

— З цього легко випливає путінська ідеологія про “Україну, якої не існує». Якщо жодного українця тут не було, а все збудували і створили російські царі, то які можуть бути права в України на ці землі? — резюмує Костянтин Скоркін.

Це крамольне гасло “Мир — народам”З розділу про Першу світову ми з подивом дізнаємося, що, виявляється, мешканці Новоросії зустріли її з ентузіазмом і серед населення спостерігався патріотичний підйом!

Навіть з радянської історії ми знаємо про те, що оголошенаМиколою ІІ загальна мобілізація не зміцнила його армію, а призвела до військових невдач із великою кількістю людських жертв, виснаження економіки, невдоволення владою і врешті призвела до подій 1917 року — до державного перевороту і громадянської війни.

У підручнику нема ані слова про те, що одним з провідних гасел революції було “Мир-народам”, і що на Донбасі були акції непокори: люди вимагали покращення економічних умов та припинення війни.

Зокрема, у Горлівці, Бахмуті, Микитівці та Макіївці проходили мітинги проти війни й мобілізації. У серпні 1914 року на станції Микитівка мобілізовані робітники ухвалили резолюцію із вимогою припинити війну. Водночас стрімке зростання цін, падіння реальних заробітків і погіршення умов життя спричиняли нову хвилю страйків.

У квітні–травні 1916 року Горлівсько-Щербинівський район охопив один із найбільших страйкових виступів Донбасу воєнного часу.

За даними дослідників, у ньому брали участь близько 25,5 тисячі робітників. Економічні вимоги під час страйків поєднувалися з політичними мітингами. По всьому Донбасу страйки проходили під гаслами “Геть війну” та “Геть самодержавство”, також відбувалися сутички з поліцією та масові арешти.

А у підручнику ми читаємо про те, як всі об'єдналися заради фронту, терпіли негаразди, але проявляли мужність, відкривали шпиталі на народні гроші, і навіть коли ціни підняли в 4 рази, патріотичний підйом не спада

Зате на самому ж початку розділу повідомляється, що український рух створив австрійський Генштаб, а жителів заходу України, які співчували Росії, австрійська влада кидала в концтабори.

— Це історичний факт, але інтернування потенційно нелояльних підданих було загальною практикою всіх тодішніх імперій. Росія виселила з прифронтової смуги всіх німців та євреїв, була повністю заборонена преса українською мовою, а у містах були «німецькі” погроми, — додає Костянтин Скоркін.

Чому в цілому підтримуючи більшовицький переворот, автори не вдаються у розбір однієї з його вагомих причин?

Відповідь дуже проста — паралель з так званою СВО простежується дуже чітко: імперіалістична війна, яка затягнулася і приносить економічні негаразди, поширення бойових дій на російську і окуповану території, велика кількість загиблих військових, арешти незгодних, ну і звісно гасло “мир — народам” у сучасній Росії не котується. Людей, які виходять з такими гаслами на площі, штрафують та арештовують.

— У підручнику — класичний імперський підхід до історії, що існує з царської епохи. Історія південно-східної України подається як частина «загальноруської” . Історія українців як окремого народу ігнорується чи заперечується. Максимум – це молодші брати, які завжди вдячні визволителям. У центрі цієї історії позитивна модернізуюча роль імперії, все місцеве сприймається як відстале чи другорядне. Це не пряма пропаганда в утилітарному розумінні, а ідеологія, яку вигадали задовго до Путіна, — каже Костянтин Скоркін.

Загальне враження від цих книжок таке: саме таким виглядає світ в реальності росіян, і вони хочуть, щоб таким бачив його весь світ. Але цивілізований світ таку маячню не сприйме, а дітям в окупації діватися немає куди. Немає сумнівів, що якби росіяни окупували будь-які інші наші території, зокрема, Харківщину чи Київщину, вони б так само написали, що там ніколи не було українців.

Радянський та сучасний періоди у цих підручниках вартують окремого опису і висновків. Тому далі буде

Запис Прославляння царів, демонізація Заходу та заперечення українців: яку історію викладають дітям в окупації спершу з'явиться на Реальна газета.

переворот, Культура, Джерело, фронт, Дія

Читайте ще