Ракетний удар по Києву забрав життя 65-річного Віктора Єрка. Чоловік перебував у підземному переході в Солом’янському районі, куди, за словами рідних, регулярно спускався під час повітряних атак. Після вибухів йому стало зле, він утратив свідомість і помер до приїзду медиків. У Віктора залишилися двоє дітей і двоє онуків.
«Онук більше не обійме дідуся»: у Києві чоловік не пережив ракетний ударТрагедія сталася під час обстрілу столиці 24 вересня. У Солом’янському районі Києва люди намагалися перечекати небезпеку в підземному переході. Серед них був Віктор Єрко — 65-річний киянин, який жив сам і добре знав, наскільки важливо під час ракетної атаки перебувати в безпечнішому місці.
За словами доньки загиблого Анни Венедиктової, батько щоразу реагував на повітряну тривогу та йшов до підземного переходу. Так він зробив і тієї ночі. Однак пережитий стрес виявився надто сильним для його серця. Через кілька хвилин після вибухів чоловік знепритомнів, почав задихатися, а його обличчя посиніло. Медики, які прибули на виклик, уже не змогли його врятувати.
Рідні дізналися про смерть Віктора не одразу.
Доньці повідомили лише, що трагедія сталася в підземному переході, а більше подробиць вона згодом побачила в новинах. Анна розповіла, що щодня листувалася з батьком і запитувала, чи все в нього добре. Звичайне повідомлення, яке мало підтвердити його безпеку, цього разу так і не прийшло.
Життя Віктора Єрка: робота, родина і любов до онуківВіктор Єрко народився на Чернігівщині. Він закінчив Київський національний університет будівництва і архітектури, а більшу частину життя присвятив роботі у сфері будівництва. Навіть після виходу на пенсію чоловік не залишився без справи та продовжував працювати. Для нього було важливо залишатися активним, бути потрібним і самостійно вирішувати щоденні справи.
Рідні згадують Віктора як турботливого батька, доброго дідуся і людину, яка щиро раділа кожній зустрічі з близькими. Особливо сильні почуття він мав до онука Марка. Коли хлопчик народився, дідусь був надзвичайно щасливим: часто приїздив до родини, привозив подарунки та намагався проводити з онуком якомога більше часу.
Анна розповіла, що до трьох років її син добре знав свого дідуся.
Однак після початку повномасштабної війни родині довелося виїхати, тому близькі майже не бачилися. Попри відстань, Віктор не втрачав зв’язку з дітьми та онуками, цікавився їхнім життям і чекав на нові зустрічі.
У чоловіка залишилася також онука, яка народилася в його сина. Для родини Віктор був не просто старшим членом сім’ї, а людиною, яка об’єднувала всіх навколо себе. Його смерть стала важкою втратою для дітей і онуків, які тепер змушені переживати біль на відстані від фронту, але під постійною загрозою російських атак.
Останні хвилини в підземному переходіОчевидець подій, який також перебував у переході під час обстрілу, розповів, що Віктор прийшов туди з кріслом. Після вибухів чоловікові стало погано. Він утратив свідомість, а з його рук випав телефон. На екрані залишився відкритим моніторинг повітряної ситуації, за яким киянин стежив, намагаючись зрозуміти, куди рухається небезпека.
Ця деталь особливо вразила близьких. Віктор робив усе, що міг, аби убезпечити себе: реагував на сигнал тривоги, йшов у підземне місце та стежив за повідомленнями. Проте навіть перебування в укритті не змогло захистити його від наслідків пережитого стресу.
Для родини ця трагедія стала нагадуванням про те, наскільки виснажливою і небезпечною є війна для людей будь-якого віку.
Анна погодилася розповісти історію батька, щоб він залишився в пам’яті не як безіменна жертва ракетного удару, а як людина зі своєю долею, професією, родиною та мріями. Вона наголошує: Віктор був найкращим татом і дідусем, якого дуже любили його діти та онуки.
«Його серце не витримало цього стресу. Він жив один і кожного разу ходив в укриття. Але, на жаль, це його не врятувало. Ми його дуже любимо. І його онук Марк так і не обійме свого дідуся більше», — сказала донька загиблого.
Історія Віктора Єрка — це не лише повідомлення про наслідки чергового ракетного удару по Києву. За кожною цифрою у статистиці загиблих стоїть окрема родина, спогади, нездійснені зустрічі та люди, яких чекали вдома. Для дітей і онуків Віктора війна назавжди матиме обличчя рідної людини, яка пішла в укриття, але не повернулася.
Російські атаки по столиці несуть загрозу не тільки через прямі влучання чи уламки. Вибухи, тривале очікування, страх і нервове напруження можуть мати трагічні наслідки навіть для тих, хто встиг дістатися підземного укриття. Саме тому під час повітряної тривоги важливо не ігнорувати сигнали небезпеки, заздалегідь знати найближче укриття та допомагати людям поруч дістатися безпечного місця.
Пам’ять про Віктора Єрка житиме у його дітях, онуках і тих теплих історіях, які вони розповідатимуть про нього. Та найбільшим болем для родини залишиться те, що маленький Марк більше не зможе обійняти свого дідуся, а сам Віктор не побачить, як ростуть його онуки.
