Війна

«Будуть дивитися як на вигнанців»: як складається життя військових та цивільних, що отримали поранення під час бойових дій

Боротьба за виплати, нерозуміння з боку суспільства і сумніви в можливості далі отримувати гідну підтримку. Серед ветеранів і цивільних, які втратили здоров’я через війну, зростає тривога про своє майбутнє. Детальніше про «больові точки» в системі соцпідтримки — в декількох історіях.

Хочеш отримати житло — розлучися

Свій бойовий шлях ветеран Володимир Жуганов — житель Званівської громади Бахмутського району Донецької області, розпочав у 53 роки. Разом з сином Олексієм Жугановим — військовослужбовцем і в минулому представником пресцентру ООС, Володимир служив в 103 окремій бригаді ТРО в одній роті. На початку січня 2023 року під Кремінною Луганської області Олексій Жуганов зник безвісти: разом з лікарем вони їхали на евакуацію, але заблукали і потрапили під шквальний вогонь росіян. Батько згадує, що перед тим як розлучитися, Олексій провів його на позицію і сказав: «Батя, бережи себе». З того часу він не бачив сина — хлопець вважається зниклим безвісти. Сам Володимир продовжив службу, отримав кілька контузій, а восени того ж року звільнився — це право мають ті,

чиї близькі родичі загинули або зникли безвісти при виконанні бойового завдання. Сьогодні Володимир Жуганов на пенсії, працює в благодійній організації менеджером з безпеки, проживає з дружиною в Дніпрі.

Володимир Жуганов. Фото: Дніпропетровська обласна служба зайнятості Чоловік вважає, що найважливішим питанням для ветеранів з прифронтових регіонів, є житло. Близько двох років тому Володимир звернувся до місцевої влади за оформленням житлового ваучера. Однак йому відмовили, мотивуючи тим, що у його дружини з братом на двох є будинок.

«Раз десять впродовж півтора року я до них ходив і пояснював, що той будинок-руїна розташований в селі Піски-Радьківські Борівській громаді Харківської області. Там жити неможливо через близькість фронту (відстань 20 км — ред.) А вони мені — тоді розлучіться», — розповів «Новинам Донбасу» ветеран.

Лише нещодавно Володимир нарешті отримав житловий ваучер, проте на фінансування в бюджеті коштів немає. Як заявив 30 жовтня міністр у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб (ВПО) Віталій Безгін, цього року на житлові ваучери для ветеранів з-поміж ВПО з тимчасово окупованих територій спрямували 6,

6 млрд грн: житло придбали 3 297 сімей. Водночас у черзі стоїть понад 36 тис. заявників. Володимир Жуганов упевнений, що ветерани Донецької, Луганської та інших прифронтових областей повинні мати першочергове право на отримання житла, оскільки люди втратили свій будинок і як і він змушені оплачувати оренду або жити в гуртожитках.

«Не могли допомогти своїм близьким»

Що стосується рівня отримуваної підтримки, то серед ветеранів є різні точки зору. Одні говорять про широкі можливості з працевлаштуванням, які надають держава і бізнес: гранти на власну справу, безкоштовні ваучери на навчання, компенсації по обладнанню робочого місця для ветерана з інвалідністю та багато іншого. Також пенсія ветеранів значно вище, ніж у інших громадян. Мінімальні пенсійні виплати сьогодні становлять: I група інвалідності – 18,8 тис. грн, II-я – 15,4 тис. грн, III-я – 10,6 тис. грн. Деякі військовослужбовці отримують пенсії по 25 тис. грн і вище. Але є й інша думка.

Ветеран з Волинської області Сергій Копищик, про якого ми раніше розповідали, вважає незадовільним те, як держава підтримує ветеранів з першою групою інвалідністю.

Їх можливості працевлаштування, вважає Сергій, вкрай обмежені, а виплати абсолютно не відповідають витратам на лікування, реабілітацію та адаптацію до цивільного життя, тим більше з нинішнім зростанням цін. Він каже, що люди, які йшли в Сили Оборони добровольцями, були впевнені, що держава забезпечить їм гідне життя, але цього не відбувається. У Сергія ампутовані обидві ноги, крім того, він не бачить на одне око. Він каже, що якби не мав можливості заробляти, (повернувся на завод, де працює інженером-технологом) то одержуваної пенсії йому з дружиною і маленькою дитиною абсолютно не вистачало б. Водночас чоловік говорить про ветеранів, які не здатні самостійно себе забезпечити і, відповідно, працювати, бо позбавлені зору або обох рук.

Сергій Копищик служив гранатометником. Фото: ФБ Сергія Копищика «Є ветерани, які просто виживають. Ці люди отримують в місяць 500 доларів, на які їм потрібно утримувати сім’ю, купувати їжу і медикаменти. Я знаю багато випадків, коли люди в підсумку закінчили життя самогубством через те, що не могли допомогти своїм близьким і тому просто не хотіли жити»,

— розповів Сергій. Ветеран навіть писав петицію з пропозицією переглянути підходи в нарахуванні пенсій ветеранам.

Сергій Копищик після поранення. Фото: ФБ Сергія Копищика Турбує військовослужбовців і економічна ситуація в Україні: чи зможе держава як і раніше забезпечити пенсіями і роботою. Чи отримає країна міжнародну підтримку на відновлення в сумі 588 млрд дол., і яких в України немає.

«Сьогодні нас підтримують. Але якщо це зупиняється, тоді як? Куди ви підете на роботу? В агро? Так у нас проблема з логістикою, все знищено. Щоб вийти на колишні масштаби потрібно рік – два. Куди підуть люди?» — поділився думкою у відеоінтерв’ю один з військових.

Зазначимо, що сьогодні через блокування портів в аграрній галузі склалася вкрай складна ситуація Також важка ситуація у вугільній та металургійній промисловості — остання фактично зупинена. Причому в даних галузях працювали багато військовослужбовців з Донецької та Луганської областей.

Можливість бути корисним

Взаємодія з суспільством — одна з неочевидних, але гострих проблем для ветеранів. Багато військовослужбовців з інвалідністю кажуть,

що частина співгромадян не завжди адекватно реагують на людину з протезом. Ветеран з інвалідністю з Дружківки Донецької області Дмитро Демченко, розповів, що найбільшу незручність він відчуває при відвідуванні супермаркету, де постійно ловить на собі погляди людей — у хлопця немає верхньої і нижньої кінцівок.

Дмитро Демченко Фото з власного архіву «Бачачи ветерана з протезом, деякі цивільні “шугаються”, типу: він втратив кінцівку, таке пережив, значить він неврівноважений. Бояться спілкуватися, думаючи, що людина дістане пістолет, ніж, або перебуває під наркотиками через супутні болі. Тому деякі люди просто бояться заговорити з ветераном», — розповів він «Новинам Донбасу». Про те, які рекомендації дають при спілкуванні з ветеранами, ми розповідали тут.

Дмитро закінчив факультет прикладної механіки Донбаської державної машинобудівної академії, служив строкову службу, а в 2017-му підписав контракт і продовжив службу в 53-бригаді. З початком повномасштабної війни потрапив до 23-ї окремої механізованої бригади навідником, брав участь у контрнаступі на запорізькому напрямку,

потрапив під обстріл, отримав інвалідність. Потім було тривале відновлення, боротьба з депресією, пошуки роботи. Сьогодні хлопець працює адміністратором у громадському просторі захисників та захисниць «Вибір» при Будинку офіцерів у Львові. По тому як частина суспільства сьогодні ставиться до ветеранів з інвалідністю, Дмитро робить невтішні прогнози.

«Мені здається, що через 5-10 років після закінчення війни, на нас, ветеранів з інвалідністю, будуть дивитися як на вигнанців. Я спостерігаю це по відношенню молоді — багатьом сьогодні все одно. Змінилося і ставлення серед фахівців, які надають допомогу. Якщо спочатку було багато волонтерів, медпрацівники надавали увагу, то зараз цього значно менше. У медцентрах персонал дозволяє собі іноді грубо спілкуватися з ветеранами», — зазначає Дмитро.

Побоювання Дмитра поділяє і боєць 79-ї десантно-штурмової бригади Микола Ворончук із Закарпаття. Чоловік отримав поранення на Донецькому напрямку у 2023 році, втратив руку. Він каже, що часто спостерігає, як ветерани на кріслі колісному змушені без сторонньої допомоги долати бордюри і пороги в громадських місцях.

Микола Ворончук. Фото: veteran.com.ua «У магазині мене не помічали та не заводили розмову як з клієнтом, в ресторані мене побоювався офіціант… Якби я був з ТЦК і ходив у формі — одна справа. Але я був у цивільному одязі з протезом замість руки», — поділився він у розмові з нашими журналістами.

Співрозмовники також вважають, що державі, крім комплексної підтримки ветеранів, необхідно вести системну інформаційну політику серед населення. Також необхідно створювати всі умови для соціалізації військовослужбовців, сприяти їх працевлаштуванню. Адже бути корисним своїй країні, родині — бійці вважають найважливішою для себе необхідністю.

Бюрократія вбиває довіру

Що стосується підтримки цивільного населення, то тут ситуація вкрай складна через масу бюрократичних перепон, які ускладнюють людям отримання виплат і пільг. У деяких оформлення документів в підсумку займає кілька років. Раніше ми розповідали про завідувача дитячим ортопедо-травматологічним відділенням однієї з медустанов в Маріуполі Леоніда Безкровного. У березні 2022 року лікар перебував у блокованому Маріуполі,

надавав медичну допомогу постраждалим. Йдучи вранці на роботу він потрапив під обстріл, вижив, але втратив нижню кінцівку. Згодом Леонід Петрович спробував оформити статус особи з інвалідністю внаслідок війни (далі — статус), який дає право отримувати вищу пенсію і додаткові пільги, і на який мають право цивільні особи, які отримали поранення. Однак через бюрократію і хамство з боку працівників силових структур, які запропонували «їхати в свій рідний Донецьк або Луганськ і там розв’язувати питання», лікар від збору документів відмовився. Коли наші журналісти нещодавно знову зв’язалися з Леонідом Безкровним, він розповів, що свою боротьбу з бюрократією вирішив продовжити, і статус все ж таки оформив. Для цього він заручився підтримкою юристів.

Леонід Бескровний. Фото: Перше медичне об’єднання Львова «В першу чергу всі питання потрібно вирішувати через юриста. Самому битися і дізнаватися всі нюанси — вкрай складно», — розповів він «Новинам Донбасу».


На те, щоб оформити статус, у чоловіка пішло 14 – 15 місяців. Також про допомогу юриста в оформленні статусу нам розповідав інший герой публікації — харків’янин Роман Прокуда. Через бюрократію він також тимчасово припинив збір документів, але потім вирішив, що йому легше буде заплатити адвокату, щоб той вів за нього всю переписку з силовиками і чиновниками. З моменту поранення і отримання статусу у Романа пішло майже чотири роки.

Наступному герою публікації «Новини Донбасу» спробували надати інформаційну підтримку.

Сергій Яценко з Іллінівської ТГ Донецької області, про який ми нещодавно розповідали, отримав третю групу інвалідності після того, як дивом вижив внаслідок удару дрона по автомобілю. Понад 14 місяців він не міг зібрати необхідні документи, звертався за допомогою до юристів. «Новини Донбасу», направила офіційний запит в поліцію Краматорська, звідки через кілька днів надійшла відповідь, що звертатися потрібно до СБУ. Після офіційного звернення редакції до СБУ, Сергію надіслали результати судово-медичної експертизи, а також витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань — одні з ключових документів, необхідні для оформлення статусу. До цього моменту звернення Сергія в силові структури чомусь залишалися без відповіді. Мати Сергія — Анжеліка Черненко, припускає, що звернення ЗМІ вплинуло на оперативність отримання відповідей.

«Можливо, побачили що є якийсь захист, тому і надіслали відповідь», — розповіла вона «Новинам Донбасу». На сьогодні сім’я зібрала всі необхідні документи для отримання статусу, і тепер чекає результатів рішення профільної комісії.

Автомобіль,

у якому перебував Сергій Яценко, атакував дрон. Фото: Донецька обласна прокуратура Без сумніву в Україні є ряд ефективних програм, покликаних підтримати громадян, які втратили здоров’я через війну. Однак враження псує їх реалізація — більшість людей змушені боротися за те, на що мають законне право.

Наступний момент — строки надання допомоги. На сьогодні в державі, щонайменше, 160 тисяч військовослужбовців, які мають інвалідність, а всього за роки повномасштабної війни кількість людей з інвалідністю збільшилася на 600 тисяч осіб. На підтримку громадян необхідні величезні кошти, які сьогодні надходять від міжнародних партнерів, причому істотна частина у вигляді кредитів. Але чи буде Україна і далі отримувати допомогу, і якщо ні, чи вистачить у країни ресурсів впоратися своїми силами? На ці питання сьогодні навряд чи можна дати однозначну відповідь. Однак саме ця тема викликає тривогу у тих, чиї життя скалічила війна.

Автор: Олександр Кітраль

Новина, Широкий, фронт, Дія, прогноз

Читайте ще