Науковці з Гарвардської медичної школи склали просторову мапу нюхових рецепторів миші. Карта повністю змінює розуміння того, як формується відчуття запаху.
Про це повідомляє Nature.
Нейробіологи вивчили близько 5 мільйонів нейронів у сотень тварин. Вони використали технології секвенування окремих клітин та просторової транскриптоміки, щоб визначити, які саме рецептори експресуються і де розташовані ключові гени в епітеліальній тканині носової порожнини.
Виявилося, що приблизно 1100 нюхових рецепторів організовані у чітко визначені горизонтальні смуги, які тягнуться зверху донизу носа. Кожен рецептор займає своє конкретне місце, утворюючи тисячу смуг, що перекривають одна одну, замість хаотичного розташування, як вважалося в науці раніше.
Співавтор дослідження Сандіп Роберт Датта пояснює, що таке просторове картування формується під час розвитку організму, а вирішальну роль у цьому процесі відіграє молекула ретиноєвої кислоти. Змінюючи рівень її експресії, науковці довели, що саме її градієнт контролює генну активність і вказує кожному нейрону, який тип рецептора йому потрібно створити для певної локації.
«Протягом 30 років ми вчили студентів, що нюховий епітелій миші поділяється на кілька широких зон, у межах яких вибір рецепторів є по суті випадковим», — каже Йохан Лундстрьом, психолог та експериментальний нейробіолог з Каролінського інституту в Стокгольмі.
Експеримент також вказав на зв’язок носа з мозком. Карта рецепторів віддзеркалюється аналогічними патернами експресії генів у нюховій цибулині. Це означає, що процеси в носі та мозку є єдиною системою з однаковою логікою розвитку, що працює за тим самим принципом, що й карти дотику, слуху та зору.
Наразі команда шукає аналогічні карти в тканинах людини, щоб зіставити різні запахи з відповідними групами рецепторів.
Читайте також:
Мозок на збереженні. Коли і як ми зможемо оцифрувати людську свідомість?
