Наука

Вчені з’ясували що вода Місяця схована глибоко в його породах

14 лип•Cikavosti.com

Коли ми чуємо про воду на Місяці, уявляємо крижані поклади в темних полярних кратерах. Але аналізи місячних порід свідчать про дещо набагато менш очевидне: основна частина місячної води, ймовірно, захована не на поверхні, а хімічно «замкнена» глибоко всередині кам’яного тіла Місяця. Про це розповідає матеріал видання Universe Today.

Що відомо коротко

Довгий час Місяць вважали майже повністю сухим, бо зразки «Аполлонів» виглядали дуже бідними на воду.
Після 2009 року місія LCROSS виявила лід у постійно затінених полярних регіонах, що змінило уявлення про воду на Місяці.
Сучасні лабораторні аналізи показали, що в породах є хімічно зв’язана вода у вигляді гідроксилу (OH), вбудованого в кристалічну решітку мінералів.
Ключову роль відіграє мінерал апатит — єдина суттєво водовмісна фаза в місячних зразках, здатна «утримувати» воду в кристалах.
Невдала місія орбітального апарата Lunar Trailblazer мала картувати воду на поверхні, але вчені сподіваються використати запасний прилад у майбутніх польотах.

Чому «сухий» Місяць виявився не таким уже й сухим
Після місій «Аполлон» сформувалося майже догматичне уявлення: Місяць — це суха, випалена пустеля. Зразки, привезені астронавтами, здавалися надзвичайно бідними на воду, і це добре вкладалося в сценарій його народження після гігантського удару по молодій Землі близько 4,5 мільярда років тому.
У такій катастрофі більшість летких речовин, зокрема й вода, мала б просто «випаруватися» в космос. Тож «сухий Місяць» довго вважався логічним наслідком цієї події. Але детальніші, сучасні аналізи тих самих порід показали: вода все ж є — просто вона захована не у вигляді крапель чи льоду, а як частина самої кристалічної будови мінералів.
Уявіть губку, яка в сухому вигляді виглядає майже кам’яною. На дотик вона тверда, і здається, що в ній немає жодної вологи. Але якщо подивитися на її структуру під мікроскопом, виявиться безліч порожнин, де може ховатися вода. З місячними породами сталося щось подібне: вони виглядали «сухими», доки вчені не «зазирнули» в них за допомогою надточних приладів.

Як мінерал апатит видав присутність води


Переломний момент настав, коли дослідники почали вивчати зразки Місяця за допомогою високоточних аналітичних інструментів із дуже низьким порогом виявлення. У 2010 році в науковій статті в журналі Earth, Moon and Planets було показано: у місячних породах є гідроксил (OH), структурно й мінерально зв’язаний у кристалах.
Особливу увагу привернув мінерал апатит. За словами Ніла Боулза (Neil Bowles) з Оксфордського університету, апатит має таку кристалічну решітку, яка добре «утримує» воду. Його зерна завширшки всього кілька сотень мікронів, але саме в них захована важлива підказка: Місяць мав воду ще під час свого формування — і частина цієї води досі «запаяна» в мінералах глибокого інтер’єру.
Це й стало головною несподіванкою. Перші аналізи «аполлонівських» зразків говорили про надзвичайну сухість, а тепер виявилося, що вода там є, просто в іншій формі. Не струмки й не озера, а хімічні «замки» всередині кристалів.

Що хотіли з’ясувати з Lunar Trailblazer і чому це не вдалося
Щоб розібратися, де саме на Місяці ховається вода — у ґрунті під поверхнею, в полярних тіньових кратерах чи ще глибше в надрах — NASA запустило орбітальний апарат Lunar Trailblazer. Його завданням було протягом двох років детально картувати форму, кількість і розподіл води по всій поверхні Місяця.
На борту було два наукові інструменти, один із них — Lunar Thermal Mapper (LTM), створений в Оксфордському університеті й профінансований Космічним агентством Великої Британії. Ніл Боулз був науковцем, відповідальним за цей прилад.
Однак місія зазнала невдачі: через людську помилку — неправильну конфігурацію апарата після відділення від ракети-носія — Lunar Trailblazer не зміг виконати свою програму. Попри це, історія не закінчилася. У лабораторії Оксфорда зберігається запасний екземпляр LTM, і команда Боулза сподівається, що його встановлять на майбутній місячний орбітальний апарат, зокрема на потенційну місію UCIS (Ultra-Compact Imaging Spectrometer for the Moon).

Навіщо нам знати,

де й як Місяць зберігає воду
Питання про воду на Місяці — це не лише про майбутні бази та паливо з льоду. За словами Боулза, воно дає ключ до розуміння того, як узагалі сформувалася система Земля–Місяць і як Місяць впливав на нашу планету протягом мільярдів років.
Земля й Місяць утворюють дуже незвичну пару для Сонячної системи: наш супутник надто великий порівняно із планетою. Вода, яка опинилася в його надрах після гігантського удару, — це свого роду «архів» ранньої історії. Розуміючи, скільки води було спочатку й як вона розподілилася між Землею та Місяцем, ми краще збагнемо, як формуються придатні для життя світи.
Є й інший бік питання: полярний лід. Якщо ми навчимося акуратно видобувати воду з постійно затінених регіонів, то зможемо прочитати в ній «хроніку доставки» води в Сонячній системі: звідки вона прилітала, як розподілялася між планетами й куди врешті потрапляла. Це допоможе зрозуміти, як вода опинилася й на самій Землі.

Цікаві факти

🌓 Довгий час зразки «Аполлонів» вважалися настільки сухими, що Місяць називали майже ідеальним «антиводним» світом.


🧊 Місія LCROSS у 2009 році підтвердила наявність льоду в постійно затінених кратерах, буквально «врізавшись» у місячний полюс і аналізуючи викинутий матеріал.
🔬 Вода в апатиті не виглядає як краплі чи кристали льоду — це іони гідроксилу, вбудовані в кристалічну решітку мінералу.

FAQ
Це означає, що на Місяці є «підземні океани»?
Ні. Йдеться не про рідку воду, а про хімічно зв’язану — гідроксил (OH) у структурі мінералів, насамперед апатиту. Це радше «вода в камені», ніж окремі водойми чи льодові шари.
Чи можна буде використовувати цю зв’язану воду для колоній?
Теоретично з мінералів можна видобувати воду, нагріваючи породу й вивільняючи гідроксил. Але це енергозатратний процес, складніший, ніж плавлення полярного льоду. Поки що це радше науковий інтерес, ніж практичний ресурс.
Чому вчені не побачили цю воду в зразках одразу після «Аполлонів»?
Тодішні методи аналізу були менш чутливими й орієнтувалися на виявлення вільної води або великих концентрацій. Сучасні прилади з набагато нижчим порогом виявлення дозволили «розгледіти» воду, заховану в кристалічній решітці мінералів.
Чи є подібна зв’язана вода в надрах інших небесних тіл?
Таку можливість розглядають для інших кам’янистих тіл, наприклад, для Марса чи деяких астероїдів. Але для кожного об’єкта потрібні окремі вимірювання: умови формування й історія ударів могли сильно відрізнятися від місячних.

🤯 Виявляється, щоб знайти воду на Місяці, недостатньо шукати лід у темних кратерах — її значна частина може бути «зашифрована» в самій кристалічній будові каменю. Це змушує по-новому подивитися не лише на наш супутник, а й на те, як формуються й зберігають воду планети та їхні місяці в усьому Всесвіті.

Озеро, nasa, Струмок, Замок, космос

Читайте ще