У Балтійському морі стрімко розповзається чужорідна гребнева медуза, яку прозвали «морським канібалом». Вона харчується ікрою промислової риби — під загрозою шпроти й сардини.
Про це пише Euronews.
Гребневик Mnemiopsis leidyi дедалі агресивніше захоплює балтійські води. Строго кажучи, це лише схоже на медузу створіння: на відміну від справжніх медуз, воно не має жалячих клітин, зате вміє світитися в темряві.
До Європи цей морський мешканець потрапив ще в 1980-х роках — на суднах, що поверталися з Атлантики. І дуже швидко став одним із домінантних організмів: до 1988 року в одному кубічному метрі води Чорного моря могло бути до 400 особин. Згодом їх поменшало, коли зменшилися запаси їжі. А тепер дослідження показують, що поширення гребневиків прискорюється вже в Балтиці.
Для рибальства цей безхребетний становить серйозну загрозу, бо поїдає ікру промислових риб — насамперед під ударом опиняються шпроти й сардини. Крім того, гребневик з'їдає величезну кількість зоопланктону, конкуруючи за їжу з іншими організмами й порушуючи природну рівновагу екосистеми.
Ба більше,
цей вид виробив унікальну стратегію виживання. Коли їжі бракує, він здатний поїдати власних личинок, а дорослі особини відкладають безліч яєць, які в голодні періоди стають додатковим джерелом енергії. Саме така форма канібалізму й дозволяє гребневику виживати навіть у несприятливих умовах.
У нових екосистемах ці створіння часто не мають природних ворогів, здатних стримувати їхню чисельність. У Балтиці ситуація трохи інша: тут є риба, здатна полювати на личинок гребневика. Це триголка (колюшка), що харчується його личинками. Втім, зниження вмісту кисню у воді обмежує активність колюшок і зменшує масштаби такого полювання.
Поява «морського канібала» — лише один із багатьох сигналів, що екосистема Балтійського моря під сильним тиском. Останніми роками вчені фіксують зростання кисневих пустель, рекордні коливання рівня води й дедалі частіші явища, пов'язані зі зміною клімату.
Ці процеси змінюють умови життя місцевих видів і можуть сприяти поширенню чужинців, які краще пристосовані до нових умов. Проте не кожен чужорідний вид обов'язково шкодить: деякі з часом стають частиною місцевої мережі взаємодій, а окремі навіть збагачують біорізноманіття. Наприклад, американський краб перетворився на важливе джерело їжі для тріски, камбали, водоплавних птахів та піщаного молюска.
