Палеонтологи дослідили скам’янілість морської лілії віком близько 450 мільйонів років, у якій збереглися м’які тканини та ніжні трубчасті ніжки. Для науки це надзвичайно рідкісний випадок: серед мільйонів відомих скам’янілостей криноїдів подібне збереження виявили лише у двох екземплярах.
Про це пишуть The Daily Galaxy та EurekAlert.
Знахідку не виявили під час нових розкопок. Вона роками зберігалася у колекції невеликого Музею палеонтології та еволюції в Монреалі, доки на неї не звернули увагу дослідники з Університету Оклахоми.
Скам’янілість належить до виду Dendrocrinus simcoensis. Її особливість полягає в тому, що разом із твердими частинами тіла збереглися м’які структури, які зазвичай зникають невдовзі після загибелі тварини.
За словами палеонтологині Лени Коул, шкіра, очі, внутрішні органи та інші м’які тканини розкладаються першими. Для їхнього збереження потрібні винятково рідкісні умови, за яких процес розкладання різко сповільнюється або майже припиняється.
Саме тому дослідники вважають знахідку винятковою. Мільйони скам’янілостей криноїдів зберігаються у музеях по всьому світу,
але м’які тканини досі вдалося виявити лише у двох із них.
Вік цього екземпляра робить його ще важливішим. Його трубчасті ніжки існували понад 450 мільйонів років тому — більш ніж за 200 мільйонів років до появи перших динозаврів.
Криноїди, яких також називають морськими ліліями, є далекими родичами сучасних морських зірок. Вони жили в морях уже на ранніх етапах історії Землі, зокрема населяли давні коралові рифи.
Для палеонтологів особливий інтерес становлять саме трубчасті ніжки. Ці структури допомагали криноїдам харчуватися, реагувати на водні течії та пристосовуватися до певних умов існування.
Їхня будова може багато розповісти про спосіб життя тварини. Дослідник Девід Райт порівняв трубчасті ніжки криноїдів із зубами ссавців: за їхньою формою та особливостями можна робити висновки про харчування й середовище, у якому жила істота.
Порівняння давньої скам’янілості із сучасними криноїдами показало суттєві анатомічні відмінності. На думку дослідників, це дає змогу простежити, наскільки сильно за сотні мільйонів років змінилися способи живлення цих морських тварин.
Не менш показовим є походження самої знахідки. Скам’янілість не лежала в невідомому місці на дні давнього моря, яке довелося б відшукати під час нової експедиції. Вона вже перебувала в музейній колекції, але її наукове значення вдалося оцінити лише через багато років.
Девід Райт наголошує, що музейні зібрання можуть містити зразки, значення яких стає зрозумілим лише після появи нових технологій або наукових ідей. Саме повторне вивчення старих колекцій іноді дозволяє зробити відкриття без нових розкопок.
Подібний потенціал мають і великі палеонтологічні фонди. Колекція безхребетних Музею природної історії Сема Нобла в Оклахомі налічує понад мільйон екземплярів, і дослідники вважають, що багато з них ще можуть дати нову інформацію.