Гість — зоолог, доктор біологічних наук Павло Голдін.
Павло Голдін: Взагалі я досліджую китоподібних, то кити та дельфіни (тому що дельфіни є зубатими китами).
Теми моїх досліджень охоплюють і екологію, і поширення, охорону і морфологію. А головне, що я роблю — це дослідження еволюції китоподібних, морфологічних перетворень протягом еволюції. Тобто, як китоподібні стали такими, якими вони є зараз. Якими є чинники їх еволюції, якими основні шляхи їхньої еволюції.
Синій кит — це є найбільша жива істота, яка взагалі існувала на Землі за всю історію Землі. Він є більшим за будь-якого динозавра.
Що дослідження китоподібних може дати людині?
Одночасно китоподібні дуже довго живуть. Мабуть, не так довго, як брахіоподи, або акули — ті живуть взагалі по 500 років. Але, наприклад, гренландський кит живе до 200 років. І це є абсолютний рекорд серед ссавців, тобто представників нашого класу.
Водночас китоподібним притаманні незвичні ефекти, як-то, наприклад, деякі з них зберігають «вічну юність». В них процеси індивідуального розвитку тривають протягом майже всього життя і водночас китоподібні дуже рідко хворіють на рак.
Якщо ми з’ясуємо, чому китоподібні мало хворіють на рак, можливо, зможемо знайти якусь генну терапію і для людини.
Також можна робити пристрої, які імітують структуру тіла китоподібного. І вони можуть стати в нагоді, як інженерам, так і медикам. Наприклад, шведська команда, яка мене запросила до співпраці… Їх кінцева мета — це вдосконалення штучних суглобів. Вони з’ясували, зокрема, що на формування епіфізарної пластинки, яка є невід’ємною частиною суглоба, перш за все впливає необхідність захисту гігантських хондроцитів. Вони дуже чутливі до впливу тяжіння, на них не можна тиснути. У китоподібних епіфізи редуковані, зменшені. У деяких китоподібних, як у касатки, їх взагалі немає у кисті, в пальцях. У китоподібних немає тиску, вони не стоять на своїх ластах. Це була гіпотеза, але тепер, коли проведені лабораторні експерименти, можна сказати, що ця гіпотеза, має не тільки експериментальний, а й еволюційний доказ.
Через ДНК навколишнього середовища можна напряму досліджувати історію еволюції екосистем.
За допомогою молекулярної генетики ми можемо визначити розмір популяції,
яким він був у стародавні часи. Ми можемо сказати, як змінювалася популяція, які чинники на неї впливали.
Загрози та небезпеки для китоподібних
У Чорному морі ситуація не критично загрозлива, є обнадійливі тенденції. Навіть найрідкісніший дельфін афаліна налічує щонайменше 41 тисячу особин у Чорному морі. І це досить непогана цифра. Вони не є на межі загибелі.
Водночас є і тривожні тенденції. Наприклад, морська свиня. Як показали дані моєї учениці Карини Вишнякової, яка зараз керує лабораторією морських хребетних тварин в Одесі, в Українському науковому центрі екології моря, скорочується чисельність окремих популяцій морської свині, зокрема, в Азовському морі вона скоротилася за останні десятиріччя більше, ніж вдвічі. Це дійсно загрозливо.
Ми підрахували, що загальна кількість морських свиней, які щорічно гинуть в рибальських сітках (випадково, ніхто не ставить за мету їх ловити, вони туди потрапляють і випадково гинуть) — це число від 12 до 20 тисяч щорічно. Ми бачимо, що є постійно діючі чинники і загрози.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Українського культурного фонду
