Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 3 серпня 2026 року у справі № 757/41843/24-ц розглядав питання, чи може особа вимагати відшкодування моральної шкоди безпосередньо від апеляційного суду та судді через незгоду з рішеннями, ухваленими ними в інших судових справах.
Питання має значення для судової практики, оскільки незгода сторони з процесуальними рішеннями суду сама по собі не створює можливості оскаржувати такі рішення шляхом пред’явлення нового позову до суду або судді. Закон передбачає спеціальний порядок процесуального контролю за судовими рішеннями та діями суддів.
Обставини справиУ вересні 2024 року позивачка звернулася до суду з позовом до Черкаського апеляційного суду, Державної казначейської служби України та судді Черкаського апеляційного суду. Вона просила стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 500 000 грн моральної шкоди, яку, за її твердженням, їй завдав Черкаський апеляційний суд.
Позивачка пов’язувала заподіяння моральної шкоди з діями суддів Черкаського апеляційного суду.
Вона стверджувала, що судді систематично порушували її права як сторони у справі та права її доньки на належне утримання з боку батька.
Зокрема, позивачка вважала, що зі змісту постанов Черкаського апеляційного суду випливало, що батько дитини не повинен її утримувати. На її думку, судді постійно поновлювали йому строк на апеляційне оскарження та скасовували судові рішення на підставі обставин, які, як вона вважала, були вигадані самими суддями.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 вересня 2025 року у задоволенні позову було відмовлено.
Черкаський апеляційний суд оскаржив це рішення в частині позовних вимог, заявлених до самого суду та судді.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року рішення суду першої інстанції в цій частині скасовано, а провадження за позовними вимогами до Черкаського апеляційного суду та судді закрито.
Апеляційний суд виходив із того, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах щодо оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, оскарження ухвалених ними рішень або зобов’язання до вчинення певних процесуальних дій.
Позивачка звернулася з касаційною скаргою. Серед іншого, вона зазначала, що апеляційний суд, закриваючи провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, не роз’яснив, у порядку якого судочинства має розглядатися її справа.
Позиція Верховного СудуВерховний Суд насамперед звернув увагу на те, що відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У цій справі підставою для відшкодування моральної шкоди позивачка вказувала саме постановлення суддями Черкаського апеляційного суду необґрунтованих, на її думку, рішень в інших справах.
ВС вказав, що відповідно до частини першої та одинадцятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку,
встановлених законом.
Суд зазначив, що закон встановлює імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Верховний Суд також навів висновок Верховного Суду України, відповідно до якого законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю
При цьому, як зазначив Суд, належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
ВС вказав, що у разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов’язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов’язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді)
шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
Суд послався також на висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що приписи пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України та пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати.
Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
ВС підсумував, що суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі, за винятком випадків, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа)
Суд зазначив,
що відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суд (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Водночас Верховний Суд звернув увагу, що належним відповідачем у цій справі є саме держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган або органи державної влади. Одним із таких органів є Державна казначейська служба України, яку було залучено до участі у справі як співвідповідача.
Рішення районного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Державної казначейської служби України позивачка в апеляційному порядку не оскаржувала, тому воно набрало законної сили.
Окремо ВС відхилив довід касаційної скарги про те, що апеляційний суд мав роз’яснити, до юрисдикції якого суду належить спір.
Суд зазначив, що положення пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
У зв’язку з цим Верховний Суд погодився з апеляційним судом,
що позовні вимоги до Черкаського апеляційного суду та судді Новікова О. М. не підлягають розгляду в порядку будь-якого судочинства.
Таким чином, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Отже, ВС підтвердив, що суд і суддя не можуть бути відповідачами у цивільній справі щодо шкоди, яку позивач пов’язує зі здійсненням ними правосуддя Законність процесуальних дій та рішень суддів має перевірятися в установленому процесуальному порядку, а у спорі про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя, належним відповідачем є держава а не відповідний суд чи суддя.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/suduaта на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
