Проти ночі 28 квітня 2023 року дві крилаті ракети, випущені російською армією, вдарили по Умані на Черкащині. Один зі снарядів влучив у житловий будинок на вулиці Захисників України, 25. Там загинули 23 людини. Платформа пам’яті Меморіал розповідає історії вбитих.
Галина Березюк68-річна Галина була родом із Вінниччини. Працювала на Уманському консервному заводі, потім влаштувалася в дитсадок нянею. Її любили діти. Останнім часом Галина була на пенсії. Жила на п’ятому поверсі будинку, в який вдарила російська ракета.

«Тітка Галя була дуже хорошою. У неї часто жили дівчата-студентки», — розповіла Наталія Сорокіна-Шовкова, яка мешкала по сусідству.
«Вона була дуже позитивною, радісною, душею компанії. Допомагала і підтримувала. Коли я залишилась без рідної мами, Галина Миколаївна стала для мене матір'ю. З народженням онука вона розквітла, у них був особливий зв’язок. Тепер він залишився без бабусі, а ми — без мами. Нам дуже важко, нестерпний біль розриває… Ніколи не забудемо і не пробачимо окупантам», — сказала Ольга Запливана, невістка загиблої.
Із Галиною Березюк попрощалися 2 травня в місті Умань.
У неї залишилися сини, онук та невістка.
Поряд з Галиною загинула Яна Левченко, яка орендувала кімнату в її квартирі.
Яна Левченко

Яні був 21 рік. Вона народилася в Христинівському районі Черкаської області. Після дев’ятого класу вступила в Уманський агротехнічний коледж, згодом закінчила факультет економіки і підприємництва Уманського національного університету садівництва. Влаштувалася продавчинею-касиркою у мережу місцевих маркетів.
Яна мала відвідати свято на честь дня народження похресника, пригадують знайомі. «Вона ще хизувалася, яке плаття купила на свято», — сказала Ольга, колега загиблої.
Яна чотири роки зустрічалася з хлопцем, який служить у ЗСУ. В травні планували весілля.
«Вона була доброю, щирою, веселою і працьовитою. Мала великі плани на життя», — розповіла Альона, директорка магазину, де працювала дівчина.
У Яни Левченко залишилися батьки, сестра, племінник і наречений.
Наталія Ремез Наталії було 62 роки. Її квартира розташовувалася на першому поверсі будинку, в який влучила ракета. Жінку завалило уламками багатоповерхівки.

Наталія Ремез більшу частину життя мешкала в Умані,
понад 40 років працювала на міському елеваторі. Після виходу на пенсію продовжувала працювати на підприємстві на посаді техніка-лаборанта.
«Мама була найдобрішою людиною. Вона віддавала все і нічого не залишала собі. Завжди пробачала. Була дуже розумною, багато читала. Мама дуже любила тварин. У неї жили дві собаки і ще третю взяла на перетримку. Ця собака не знала мого сина і гавкала на нього, після цього він не захотів ночувати в бабусі. Так ми дивом залишилися живими», — розповіла донька Наталії Катерина.
За день до трагедії Катерина з мамою і сином ходили в дитячий розважальний комплекс. Наталія знімала на камеру, як її дочка з онуком стрибають на батуті.
«Ми говорили про те, що хочемо поїхати цього літа на море. Все було дуже класно…» — сказала Катерина.
Наталію Ремез ідентифікували за ДНК. 30 квітня її поховали на цвинтарі в Умані.
Володимир МакаровськийВід російської ракети в Умані загинув 64-річний Володимир Макаровський з Миколаєва. Володимир — вокаліст, гітарист гурту Фокстрот. Був одним із перших, хто виконував важкий метал в незалежній Україні. Співпрацював з українськими виконавцями,
зокрема, з Джамалою й Alyona Alyona.

«Дядя Вова Макаровський… Друг, музикант, вчитель. Саме він дав мені зрозуміти, як можна і потрібно виконувати якісний рок англійською. Якщо потойбічний світ існує, він знайде там непогану компанію дружбанів, з якими можна круто поджемити. Спочивай з миром», — написав друг та учень музиканта Антон Слєпухін.
«До нього завжди можна було зайти в гості, попити чаю і поговорити про музику. Він допомагав, навчав молодих рокерів усього, що вмів і знав сам. Справжній музикант і справжня людина», — розповів знайомий загиблого Павло Анікеєнко.
«Пап, я впевнена, що ти вже десь там співаєш і радієш. Любимо тебе», — написала дочка музиканта Олександра.
Альона та Іван Одайські28-річна Альона з півторарічним сином загинули у квартирі на четвертому поверсі зруйнованого будинку.

Альона була родом із Паланської громади на Черкащині. У шкільні роки захоплювалася спортом, займалася танцями. Вищу освіту здобула в Уманському кооперативному коледжі на факультеті готельно-ресторанного бізнесу. Працювала продавчинею у магазині біля дому, також їздила на заробітки в країни Європи.
Разом із чоловіком ростили маленького Іванка. Знайомі пригадують хлопчика милим та іноді бешкетливим. Батьки планували віддати його в дитсадок.
«Іванко жив із мамою й татом, але був маминим хлопчиком. Не хотів залишатися без неї зовсім. Любив бавитися машинками», — розповіла Софія Бочарова, подруга сімʼї Одайських.
Батька Романа тієї трагічної ночі 28 квітня не було вдома: чоловік у робочих справах вирушив до Миколаєва. Коли повернувся, від його квартири залишились хіба руїни. Дружину і сина Роман впізнав по залишках одягу.
Світлана та Інна Корінні

59-річна матір та її 33-річна донька мешкали на сьомому поверсі будинку, в який вдарила російська ракета.
Світлана Корінна працювала на заводі Мегомметр, де виробляють електровимірювальну техніку.
«Світлана — моя свекруня. Все життя віддала дітям та онукам, поховала чоловіка в 2001 році… Дві онучки за нею дуже сумують», — розповіла її невістка Галина Корінна.
Донька Світлани Інна закінчила Уманський агротехнічний коледж. Останнім часом працювала у взуттєвому магазині.
«Інна — сестричка мого чоловіка. Я також її називала сестрою.
Це дуже світла людина, яка не встигла створити свою сім'ю, але дуже любила маленьких діток, своїх похресників та племінників. Дві рідні племінниці обожнювали Іннусю. Нашу сестру не знайшли під час розбору завалів, ракета знищила її», — розповіла Галина Корінна.
Світлану Корінну поховали в селі Степанівка на Черкащині.
Василь та Андрій Кравчуки Батько і син мешкали на восьмому поверсі зруйнованого будинку. 64-річний Василь був братом Світлани Корінної.

Свого часу він працював на заводі Рембаза в Умані, від якого отримав квартиру у будинку на вулиці Комарова (в серпні 2022 році її перейменували на Захисників України). Коли завод у 1990-х закрили, влаштувався в будівельний супермаркет.
Знайомі пригадують Василя добрим, привітним. Розповідають, що він дбав про свою родину, цікавився громадським та політичним життям.
28 квітня дружини та старшого сина Василя не було вдома. Молодший — 32-річний Андрій — загинув поряд з батьком.
Андрій був агрономом. Останні роки працював на місцевому тепличному комбінаті — вирощував овочі й фрукти. Із часом пішов на роботу у філію компанії,
яка розташовувалася в селі під Уманню. Там вирощував гриби.
«Він ще не мав власної сім'ї, але казав, що хотів та готовий одружуватися. Дуже хороший хлопець, перспективний, активний, розумний», — розповіла знайома родини Валентина Богуславська.
Ярослав Мамбик та Світлана ПавленкоЯрослав та Світлана — молода сім'я. В будинку на вулиці Захисників України орендували квартиру.
Ярославу було 28. Він працював продавцем у місцевому супермаркеті. Там і познайомився зі Світланою, з якою невдовзі одружилися. Разом їздили на заробітки за кордон, планували купити авто.

«Ярослав був добрий та спокійний, його всі любили. Його можна було попросити про будь-яку допомогу, він ніколи не відмовляв, хоч і працював на декількох роботах і мав мало вільного часу. Завжди був позитивно налаштований і мужньо витримував усі повороти долі», — розповіли про загиблого брат Сергій з дружиною Євгенією.
32-річна Світлана, дружина Ярослава, працювала адміністраторкою у мережі супермаркетів. Про неї згадують як про непересічну особистість.
«Світлана була дуже яскравою, цікавою. Виросла в люблячій родині.
У неї хороша сімʼя — дружелюбні та приємні люди. У юності Світлана стала мамою — народила сина Максима, потім зустріла Ярослава, за якого вийшла заміж», — розповіла Валентина Богуславська, яка товаришувала з сімʼєю.
У Світлани залишився син та батьки. У Ярослава — батько та два молодші брати-близнюки.
Родина Тройчуків

Тройчуки мешкали на другому поверсі будинку. В одній квартирі загинули 59-річна Валентина Тройчук, її 34-річний син Роман з 8-річною донькою Уляною та невістка, 32-річна Антоніна Гайдукова. Після ракетного удару по багатоповерхівці уламки інших квартир та стіни будинку посипалися на них, розповідають друзі родини.
«Романа впізнали по ДНК, а Улянку — по сережці і ланцюжку на шиї. Тоню знайшли найпізніше, її тіло було повністю обгоріле», — сказала кума Антоніни Гайдукової Тетяна.
Роман Тройчук народився на Черкащині, навчався на факультеті економіки і підприємництва Уманського національного університету садівництва. У 2014 році добровільно став на захист України від російських загарбників. Служив рік, був учасником бойових дій на Сході України.
Згодом повернувся до цивільного життя. Працював водієм на підприємстві Уманський Елеватор. Знався на будівництві. Допомагав зводити школу, що розташована неподалік його будинку, робив там ремонт.
Знайомі та друзі пригадують Романа світлою, доброю і щирою людиною, розповідають, що він дуже любив донечку від попередніх стосунків — Уляну. Дівчинка часто залишалася у тата, так було і в трагічну ніч на 28 квітня…
«Маленька красуня, розумничка, чуйна та весела дівчинка. Її мама, тітка та бабуся — медичні працівники, рятують життя», — розповіла Світлана Франко, подруга родини.
Антоніна Гайдукова була дружиною Романа та мачухою Уляни. Із дівчинкою у них були гарні стосунки, розповідають друзі.
Антоніна була родом зі села Синюха на Кіровоградщині. Після дев’ятого класу вступила в Уманський професійний аграрний ліцей, де здобула спеціальність кухаря. Понад сім років працювала головною кухаркою в ретро-кафе неподалік Умані, а останнім часом була працівницею заводу Мегомметр.
«Я була помічницею Тоні в кафе, згодом вона стала хрещеною моєї дитини. Тоня жила кухнею, їй це дуже подобалося.
Нашими фірмовими наїдками були страви на мангалі: м’ясо, баранина, риба, але вона все знала і вміла приготувати», — розповіла її кума Тетяна Маякова.
«Тоня була добропорядна та щиросердна. Оптимістка. Мала дуже сильний зв’язок зі своєю мамою, часто приїжджала до неї в село. Допомагала по господарству. Їхня сім'я любила відпочивати разом на річці, в лісі. Це була дружня родина», — розповіла знайома Антоніни Марина.
Родина БарченківЦя родина мешкала на дев’ятому поверсі будинку, в який влучила ракета. Загинули 68-річна Любов Барченко, її дві доньки, 43-річна Наталія та 39-річна Ірина, й онуки — 16-річний Олексій та 10-річна Аліна.
Любов Барченко останні роки перебувала на пенсії, працювала продавчинею в магазині автозапчастин. Мешкала разом із молодшою донькою та двома її дітьми.
Старша дочка Наталія гостювала в родичів, планувала 27 квітня повертатися в Черкаси, де мешкала і працювала пекаркою. Але мама попросила ще на день залишитися, розповів знайомий Наталії Валерій Водзінський.

«Їхня сімʼя була дружньою, попри всі труднощі там постійно підтримували один одного.
Тітка Люба завжди радо зустрічала — привітна, позитивна. Вона сама поставила на ноги трьох своїх дітей (у Любові Барченко залишився син — ред.), виростила їх чудовими людьми, щирими, працьовитими», — розповіла подруга родини Наталія Халупка.
Молодша дочка Любові, Ірина Барченко, була швачкою. Виховувала двох дітей, з піклуванням про яких їй допомагала мати.
«Ірина весь час щось шила, їй потрібно було заробляти на дітей, мамі допомагати. Вона була дуже гарною людиною», — розповіла двоюрідна сестра Тетяна Смульська.
Сину Ірини, Олексію Лисаку, 19 травня мало б виповнитися 16 років. Хлопчик навчався в місцевій гімназії № 5.
«Олексій був світлим, добрим, чуйним» — сказала про хлопчика вчителька Ярина Лампіка.
10-річна дочка Ірини, Аліна Барченко, була ученицею четвертого класу.
«Алінка була тихою та спокійною. Щира. Завжди готова прийти на допомогу друзям. Дуже любила свою сім'ю. Наше сонечко назавжди залишиться у нашій пам’яті та серцях», — сказала вчителька загиблої Валентина Осіпчук.
Аліна любила малювати, гуляти у дворі та кататись на гойдалці, слухаючи музику.
«Вона знала нас всіх на ім'я, була дуже позитивною, — розповіла сусідка родини Аріна Мазур. — Біда. Біль. Не вірю. Мабуть, кожного разу, йдучи повз цю гойдалку, буду бачити її. Світла пам’ять тобі, дитинко!»
Кирило Писарєв та Софія Шульга

Сім‘я Писарєвих — переселенці з Луганщини. У 2014 році вони втекли на Черкащину від російської агресії. Російська ракета вбила 17-річного Кирила та його 11-річну сестру Софію. Батьки з молодшим сином перебували в іншій кімнаті і вижили.
Кирило навчався в одинадцятому класі ліцею № 1.
«Світлий, добрий, щирий хлопчик, у якого були мрії, плани вступу до закладу вищої освіти, але… Вічна і світла пам’ять загиблим», — сказала Таміла Скарбовська, вчителька хлопчика.
Сестра Кирила Софія навчалася в уманській гімназії № 5, була шестикласницею.
«Вона назавжди у нашій пам’яті та серцях. Спи спокійно, наша блакитноока дівчинко», — сказала вчителька Софії Валерія Макуха.
Текст підготований платформою пам’яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для NV. Аби повідомити дані про втрати України — заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.