Суми

Історії трьох захисників та захисниці із Шосткинського району

6 грд•НА МЕЖІ

6 грудня Україна відзначає День Збройних Сил – день, коли ми вшановуємо тих, хто щоденно боронить нашу державу. Це свято сили, мужності та відданості, яке об’єднує сотні тисяч українців, що залишили свої домівки, родини та звичне життя, щоб стати на захист Батьківщини. У цей важливий для країни день ми ділимося історіями людей нашого району, які своєю сміливістю та стійкістю захищають країну. Це розповіді про Героїв – чоловіків і жінок, які відстоюють свободу України перед лицем російської агресії.

“Пепсі” із міста Шостки31-річний військовослужбовець із Шостки з позивним “Пепсі” приєднався до ЗСУ у перші дні повномасштабного вторгнення. До війни він працював торговим представником компанії “Сандора”, що й дало йому позивний. Без військового досвіду 24 лютого 2022 року він прийшов до Шосткинського військкомату. Перші навички він переймав у побратимів, коли разом із ними у лютому 2022 року захищав Шостку. Нині “Пепсі” командує відділенням, яке обороняє Красногорівку. Попри чисельну перевагу ворога, вони впевнено тримають позиції, зберігаючи оборону Донеччини.

“Дуже багато дивлюся інтерв’юшок і люди там зазвичай задають питання, як вбачити перемогу? Скажемо так, я не дивлюся, я її роблю разом з побратимами. Тобто, доки всі дивляться, ми її робимо. Тому ми вистоїмо і півроку, і рік, і десять років, скільки буде потрібно, тому що тут наші сім’ї, тут наша Батьківщина, наша держава, в свій час наші діди та прадіди захищали цю землю, а зараз наш час доводити те, що Україна сильна, а наш етнокод живий і він буде жити. Не можна втратити те, що нам дали, те, що нам дали в свій час діди, те, що ми дамо правникам. Тому вистоїмо однозначно”

Фото: “На межі” Na Mezhi Yampil Валерія Клюй із Ямпільщини Тридцятирічна Валерії Клюй до того, як стати на захист країни, жила у селі Білиця Ямпільської громади й працювала там різноробочою. Доєднатися до лав Збройних Сил України добровільно вирішила на початку 2024 року.

“Я прийшла у військкомат цьогоріч, 16 січня, в місті Драбові Черкаської області, там і проходила військово-лікарську комісію. Пішла у військо за свою батьківщину — у країні, де народилася і де живу. Мої родичі за мене переживають, але це мій вибір”.

Базову військову підготовку військовослужбовиця місяць проходила у Житомирській області,

а нині близько року Валерія служить радіотелефоністкою в одній із гарячих точок – у Сіверську, що на Донеччині.

Фото надане Валерією Клюй Na Mezhi Yampil “Алекс” із міста ШосткиШосткинець на псевдо “Алекс”, як його називають побратими, через навчання у Великобританії, боронив країну на Харківському й Донецькому напрямках. До того як став лейтенантом ЗСУ працював у львівському “Червоному Хресті”. За деякий час чоловік повернувся додому і долучився до волонтерського руху вже в рідному місті, а у травні 2023 його мобілізували. Пройшовши курси в Англії, по розподілу “Алекс” потрапив в механізовану бригаду, де служить й нині.

“Усі люди можуть втомлюватися. І військові також втомлюються. Коли ти постійно знаходишся в якихось екстримальних умовах, ти не спиш, постійні обстріли, емоційно дуже складно. Але в принципі, якщо давать відпочивати після таких навантажень, то людина відновлюється достатньо швидко. В плані емоційно – так. Фізично – довше”

Фото: “На межі” Na Mezhi Yampil Олександр Мірошниченко із міста ГлуховаГлухівчанин Олександр Мірошниченко був науковим співробітником національного заповідника “Глухів”.

Зі зброєю чоловік із перших днів повномасштабної війни. Тривалий час він служив у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Згодом перейшов у Третю окрему штурмову бригаду. Нині Олександр знаходиться на Харківському напрямку. Він обіймає не зовсім звичну для багатьох військових посаду – працює у Хорунжій службі. До неї входять історики, які проводять лекції, виховні заходи, займаються психологічною підтримкою та культурною програмою для військових.

“Будь-які перемовини з росією закінчаться для нас трагічно. Це буде тільки на руку ворогу. До прикладу, заморозимо ситуацію на фронті, будемо вкладати гроші в якусь бруківку, будемо вкладати всі надходження у вікна, у розвиток інфраструктури, а тим часом росіяни будуть виготовляти ракети. І найголовніше, у них з кожним днем кількість мобілізованих буде збільшуватися через підростаюче покоління. І через два-чотири роки буде третя стадія війни проти України, і це вже не буде 22-й рік. Це буде настільки масований ракетний удар… Бо навіть зараз, те, що ми знаходимо боєприпаси, російські ракети чи інше озброєння, – воно все марковано 24 роком. Тобто, вони говорять самі за себе, що їхній потенціал невичерпний, і вони готові працювати далі. Навіть виготовлення деталей: їм не потрібна китайська електроніка, вони це роблять на основі радянських плат, які, до речі, якісно виконують свої задачі. Плюс-мінус 10 квадратних метрів, але ракета влучає без якоїсь ноу-хау технології. Тому не можна давати можливість їм передихнути. Треба знищувати їхні заводи, склади, бо по-іншому вони не дадуть нам жити в майбутньому”.

Фото зі сторінки Олександра Na Mezhi Yampil

Перемога, Посад, фронт, Громада, Свобода

Читайте ще